Вінтажна біла "Волга", яка колись возила молодят на весіллях, під час повномасштабної війни стала транспортом для евакуації з-під обстрілів. 70-річний Олександр Андросов із прикордонного Шалигиного на Сумщині, близько півстоліття доглядає свою “Волгу” 1967 року випуску. За словами чоловіка, ця автівка для нього — не просто транспорт, а сімейна реліквія, яку він власноруч поставив на хід. Про історію "Волги" та її власника, який вірить у повернення додому, — читайте у матеріалі Суспільного.
Вона возила десятки молодят у день їх весілля, а під час повномасштабної війни вивозила людей з-під російських обстрілів. Так про своє авто — білу "Волгу" розповідає власник — 70-річний Олександр Андросов. З рідного села Шалигине нині чоловік переїхав до Глухова. Та і зараз, каже, тримає авто 1967 року випуску в ідеальному стані: "Перш за все, треба перевірити наявність оливи. Не кожен день, але ж я знаю, як воно перевіряється: олива, водичка, колеса, гальма. Якщо все нормально, то сів і поїхав. Якщо щось не так — одразу усуваю, але то рідко так буває — машина надійна. Єдине, що не оригінал — я перевів із бензину на газ".
Ця "Волга", каже чоловіка, для нього більше, ніж техніка. Це сімейна реліквія. Колись дядько катав Олександра, ще першокласника, біля школи в Шалигиному, а згодом заповів "Волгу" саме йому. Олександр власноруч поставив автівку на хід.
"Він спеціально приїздив, щоб я за кермом поїздив. А потім, це приблизно років 10-12-13, він захворів і сказав віддати машину Сашку, а вона вже стояла у гаражі — залізяка. Я кажу: «Мені не треба, мені вистачає машин. Дядя Ваня, ну не треба»", — згадує чоловік.
Коли Олександр приїжджав із Шалигиного до Глухова, його, говорить, одразу помічали місцеві жителі, а молодята просили автовласника стати частиною їхнього свята. Так почалася історія "весільного шофера" на білій "Волзі", який погоджувався катати закоханих і безоплатно – аби на вдачу.
"Коли в Глухові був, стою біля клубу, виходять молоді люди й кажуть: «А ви не могли б нас повозити на весіллі?» — «Без питань, повожу». — «Ми тобі дамо каністру бензину і 200 гривень». Говорю: «Заради Бога, хоч взагалі нічого не давайте. Треба — повожу». Я приїхав у призначений час, мені ляльку на дах посадили. Коротше, молодята були в моїй машині, я їх возив", — згадує Олександр.
Понад два роки Олександр є переселенцем. Рідне Шалигине він залишив лише тоді, коли через постійні обстріли зник зв’язок та інтернет, а дружині, каже, потрібно було викладати дітям онлайн, бо вона вчителька. Виїжджали під вибухи на тій самій білій "Волзі".
Олександр каже, справжнім випробуванням для жителів Шалигиного стали дрони – і для людей, і для всього живого: "Уже ми до цих усіх мінометів звикли, а дрони, звичайно… Якщо вже міномет, то я чую по виходу і навіть по траєкторії можу приблизно визначити, де впаде ця міна — за сто метрів, чи за двісті. А дрон, наволоч, над головою з'являється".
Олександр каже, регулярно згадує дім і те, чому довелося покинути все: "Вони обстріляли нашу вулицю і дуже сильно вулицю Шкільну. Всі сидимо у підвалах і після кожного вибуху виглядаємо, бо може загорілась твоя хата. І ось останній, двадцять перший, здається, приліт, і загорілася хата батюшки. Спрацював відразу ж, не треба медалі вішати, не знаю, як воно відбувається — на підсвідомості все. Я підхопився і вперед. З хвіртки так сильно кричала матушка, що страх і жах. Чую знову вихід і зараз впаде, а жінка від мене також не відстає. Коротше, кричу «падаємо», впали, через нас уламки, але все одно піднялись і почали надавати допомогу і таке інше".
Зараз біла "Волга" стоїть у глухівському дворі. Олександр каже, не відмовляє нікому в проханні зробити фото. Чоловік зізнається – він і зараз не проти знову прикрасити чиєсь весілля та покатати молодят. Але понад усе вірить: його надійна автівка ще обов’язково повернеться до рідного Шалигиного назовсім.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
