25 січня 2026 року на 78-му році життя помер письменник-гуморист із Сум Григорій Єлишевич — член Національної спілки письменників України, журналіст, автор і виконавець власних пісень. Людина, яка вміла говорити з народом мовою доброго гумору і щирої усмішки. Про це Суспільному розповіла донька письменника Ірина Вертікова. Спогадами про письменника гумориста поділилися і його друзі та колеги по перу.
"Щирий сміх, що помагає жити, завжди буде в моді і в ціні. Ось тому народові служити, з усмішкою хочеться мені. Тож, старатись буду знову й знов я, скільки стане сили і снаги. Щоб сміялись друзі на здоров'я, і на кутні — наші вороги", — донька поета-гумориста Григорія Єлишевича Ірина читає уривок з улюбленого вірша свого батька. Каже: він умів говорити з народом мовою доброго гумору і щирої усмішки.
"Я не хочу говорити тільки в траурному контексті, тато був веселим, світлим, оптимістичним. Неможливо обійтися без веселих, світлих, оптимістичних речей. Татусь, поки було сили і снаги, служив народові — з усмішкою і любов'ю", — говорить Ірина.
У родині, згадує Ірина, батько вмів навіть конфлікти перетворювати на гумор.
"У родині тато був дуже своєрідний. Вони прожили багато років із мамою моєю Людмилою Михайлівною. Вона його називала Грицем. Казала: «Грицю, я найнещасніша жінка у світі». Чому ж вона найнещасніша, бо, каже, що це в мене за життя, я не можу посваритися нормально з чоловіком. Бо, як тільки в них виникала конфліктна ситуація, тато хапався за записну книжку і в той час, коли мама хоче його посварити, він записує. Каже: "Люда, повтори ще раз. Ти дуже цікаво сказала і я неодмінно використаю це в гуморесці", — говорить Ірина Вертікова.
За словами Ірини, її батько вмів знаходити світло навіть у дрібницях і вчив цьому своїх дітей:
"Ще чому навчив мене батько — це увага до дрібниць. Оце в мене татове на 100%. Не чекайте грандіозних щасливих моментів: от, я буду щаслива, коли куплю квартиру чи коли поїду на море. Ні. Потрібно шукати щастя в дрібницях. Він мені телефонує й каже: «Доцю, сьогодні день був надзвичайно цікавий. Пішов я до магазину, дивлюся, кіт сидить. Такий красивий, муркоче. Іду далі, під стріхою сидить горобець. Доцю, якби ти бачила цього горобця. Це надзвичайний був горобець. Ви знаєте, оце я навчилася в батька посміхатися людям щиро, спілкуватися, жартувати, піднімати настрій. І навіть в умовах війни світ навколо і люди починають усміхатися, і настрій починає підніматися. І так переможемо. Як казав Григорій Єлишевич: з усмішкою, любов'ю — так переможемо".
Колега по перу Надія Позняк згадує Григорія Єлишевича як наставника і вчителя для молодих літераторів Сум.
"Згадую, як Григорій Львович сидів зі своїм шкіряним, жовтогарячим портфелем і, якщо йому дуже щось подобалося, він міг сказати: “О, оце той рядок.” Вірш може бути і на 5 строф, але він відмітить якийсь рядок, за який автору слід триматися і допрацьовувати цей свій твір. Я була подивована його філософією наприкінці життя. Знаєте, як ніби людина передчуває. Життя — це розкіш, яку рано чи пізно ти вже не зможеш собі дозволити", — поділилася Надія Позняк.
Особливі стосунки письменник мав і з бібліотекою, розповідає завідувачка відділу абонемента обласної наукової бібліотеки Людмила Яценко. Тут проходили його творчі вечори, гумористичні зустрічі, тут зберігаються всі його книги.
"Григорій Львович говорив, що бібліотекар — це особлива каста. Він поважав бібліотекарів. Можливо? тому, що його мати понад 40 років працювала в Чернечченській бібліотеці. Він казав: люди, які поруч із книгою не можуть бути злими. Найбільша пам'ять, яку залишає після себе митець, — це його книги. Усі книги Григорія Львовича є у фондах Сумської обласної наукової бібліотеки", — розповіла Людмила Яценко.
Директорка Валентина Кальченко додає: у бібліотеці письменник був частим гостем.
"Найбільше мені запам’яталася зустріч, коли вони збиралися саме, як випускники педагогічного університету. І от вони зібралися, вже не молоді далеко люди, але наскільки в них були теплі спогади один про одного. Вони не могли розійтися навіть. Спочатку Григорій Львович читав всім вірші та гуморески. Найтепліші, світлі спогади про цю людину. Це дійсно була людина, яка трималася на світлі. Яка трималася на тому, що допомагає іншим знайти якісь сенси в житті. І не тільки сенси. А й гумор, який нікого не ображає, а надає сили для того, щоб пережити якісь труднощі", — каже Валентина Кальченко.
День прощання, згадує донька, був схожий на його життя — зовні похмурий, але світлий за відчуттям.
"Як би це дивно не звучало, такий морозний день — похмурий. Поховання відбувалося у Великій Чернеччині, село в дуже складній ситуації, повністю в антидронових сітках. Усе начебто якось похмуро, але водночас — це був світлий день. Я дуже багато слухала про тата, навіть ті речі... Я думала, все про нього знаю. Ось ми зараз сидимо в його скромній квартирі, він ніколи не думав про якісь блага для себе, і тут одна сумська поетеса згадує, що, виявляється, у цій квартирі проходили літературні студії. Тато був дуже гостинною людиною", — говорить Ірина Вертікова.
За словами пані Ірини, батько залишив після себе не лише тексти й пісні, а й добрі спогади людей, яким допоміг словом, жартом і щирістю.
"Якщо говорити про те, що може втішити мене у такій важкій ситуації, коли я втратила найдорожчу людину. То я скажу, втішає, що його книги будуть жити своїм життям. Люди знають його як письменника, гумориста, публічну людину. Він займався й громадською діяльністю. Він завжди багато допомагав людям просто безкорисливо. Для мене це є великим прикладом", — говорить Ірина.
"Я вважаю, що я у своєму житті відбувся. Хоч я на сцені, хоч я у книжці, хоч я в пісні, якщо вже на те пішло. Бо ми говорили про книжки, а пісні — це теж мій доробок. У мене більше 60-ти тільки записаних пісень. Я стараюсь нести людям добро", — говорив про себе Григорій Єлишевич.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
