Жительці села Павлівка, що розташоване за менш ніж два кілометри до кордону з Росією, через постійні обстріли довелося покинути рідну домівку рік тому. Нині вимушена переселенка проживає у Білопіллі – що також є в десятикілометровій прикордонній зоні. Що розповідає жінка про нове життя і чому не хоче виїжджати у більш безпечне місце – дізнавалося Суспільне.
“Це подвір'я… Буду плакати… Орендую як ВПО. Своє село розбите все. Останньою виїхала із села. Сама послєдня…”, – каже Людмила Пігарєва.
Переселенка з прикордонної Павлівки показує подвір'я нової домівки. Рідне село і власну хату через постійні обстріли з боку РФ, розповідає жінка, довелося залишити рік тому.
“Бачила, як і контора горіла. Сільської ради я не бачила. Як школа горіла, як магазин горів, як горіли хати, сараї, кухні – я це все бачила. Та якщо б я була в селі, може б мене там уже вбило, не знаю. Бо чотири рази отак на руку дрон переді мною крутився. У туалет пішла – упав дрон. Пішла «йолочка» в гору. По хліб пішла, іду з хлібом назад, він переді мною. На город вийшла – то ракета летить, то «шахед»… Оце таке”, – пригадує жінка.
Коли обстріли села посилилися, згадує пані Людмила, за нею та сусідом приїхав на автівці знайомий.
“І каже: "Так, збирайтеся. Труси, носки і вперед". У нас уже тоді безвихідь була, уже магазина не було, нічого. Що вдалося вивезти із собою? Телевізор вивезла, одежу, таке… Каструлі, холодильники, морозилки… Усе, що наживалося роками – усе залишилося в селі”, – говорить переселенка.
У Білопілля переїхала, бо хотіла бути ближче до рідної домівки, каже жінка. За покращення безпекової ситуації мріяла туди повернутися. Проте, нещодавно дізналась: повертатися більше нікуди.
“Я не знала, що її розбили літом. І мені сказали ось нещодавно показали ту місцевість, де хата стоїть... Стояла… Там нема нічого, там навіть і кирпичинки не видно. Бур'яни, берег видно, що я бачила. І побачила одну сусідську – не хату, а вже кухня стояла. І все…”, – говорить жінка.
До життя в центрі громади, ділиться пані Людмила, потроху звикає. Та коли місто обстрілюють, каже, страшно.
“Ось на днях уночі було, гупало гарно. Ну що, вискочила, погріб відкрила. Постояла, постояла, наче перебили, зайшла в хату. А зайти в погріб – це жива могила. Ну тут за одне, що ж Білопілля – районний центр наче, так? І в лікарню ближче, все ж таки хоч і маршрутка та їздить”, – пояснює переселенка.
Виїжджати ж у більш безпечне місце жінка поки не планує.
“У мене таких грошей немає, щоб десь щось шукати. А думка така є, що треба десь буде… Як може заплатить держава нам за те, що розбито – будемо шось шукати…” – каже жінка.
Біля половини будинку, що винаймає, жінка цьогоріч почала обробляти невелику ділянку землі.
“Часник посадила три рядки і цибулі три рядки. Тут у мене була картопля. Копала вже цей рік. Не знаю, трошки перцю треба посадити, і того й того... Не знаю, як піде далі... Може, прийдеться ще з Білопілля тікати… Дай Бог, щоб ні, я ж на це теж розраховую…” – каже пані Людмила.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
