Село Велика Чернеччина розташоване за кілька кілометрів від Сум. Над дорогами – антидронові сітки, на вулицях – залишки розбитих російськими снарядами будівель. Місцеві жителі розповідають, що обстріли тут — постійні. Але люди залишаються вдома.
"Було один раз 17 "прильотів". 500 метрів, мабуть, від нас. Лежали, рахували, скільки. Куди ти будеш тікати? Лежали в хаті, позакривалися, понакривалися", — розповідає Юрій, місцевий житель.
Його родина могла б жити у Сумах, там є житло. Але залишаються у Чернеччині.
"У нас дочка інвалід першої групи. І я тут хоч вивести чи в лікарню повести можу в кріслі колісному — у нас низько. А там сходи, квартира на дев'ятому поверсі".
Місцева жителька Любов Савченко показує свою хату. Через постійні вібрації від вибухів по будівлі пішли тріщини.
"Дерев'яна, а цеглою обкладена. Як вибухи — уся хата дрижить, кухня дрижить і явно видно на хаті, що уже відступ десь п'ять-шість см. Туди заходить холод. І вікно ж деформоване. На ніч я протоплюю. Зараз такого морозу нема. Але ж тієї температури нема, що треба. Усе виходить в оці дірки. Десь із рік оце вже. І воно все більше і більше. Було один сантиметр. Тепер уже десь сантиметрів на шість".
Місяць тому біля хати пані Любові впав уламок. Жінка каже: намагаються зайвий раз на вулицю не виходити.
"І по центральній вулиці, і по вулицях, на лузі – нікого не побачиш, усі ховаються в укриття. Коли потрібно в магазин, тоді людина тільки йде, по своїх потребах".
Значна частина людей виїхала із села, каже Катерина Приходько, місцева жителька.
"Багато людей за кордоном, багато людей повиїжджали у Вінницю, на Західну Україну. З кожним днем чекаємо, що ось воно завершиться, а воно ніяк нема кінця — і не бачимо. Одні пенсіонери залишилися. А на кого ж ми покидаємо Україну. Нам же хочеться, щоб наші діти повернулися. Діти то за кордоном, багато дітей повиїжджало".
Втім, попри постійні обстріли, частина місцевих мешканців виїжджати не збирається, додає жителька Великої Чернеччини Тетяна Корж. Говорить, за час війни жодного разу не виїжджала і не планує, хоч ситуація у селі важка.
"Постійно чути обстріли, також повітряні тривоги, через нас усе летить. Деякі жителі виїхали. Коли в'їжджаєш у наш населений пункт, ситуація по сторонах виглядає досить так моторошно. Але село намагається жити, якось відпочивати, проживати своє життя в цих умовах, навіть у складний час".
Анна Литвиненко переїхала у Чернеччину із Сум. Розповідає, тут у них дача, де жили кілька місяців на початку війни, а згодом перебралися на постійне проживання.
"Там ми постійно спускалися в підвал, світло виключали. Якщо у мене всі вікна закриті, я абсолютно нічого не чую. Стріляють там чи не стріляють, я не знаю. Вранці прокинулась і сказала: "Слава Богу, що жива".
24 листопада близько 16:00 російські військові атакували село Велика Чернеччина. Тоді був поранений дев’ятирічний хлопчик.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
