Євгеній Крамський працює на посаді оператора групи зв'язку територіального центру комплектування в Сумах. Перед цим брав участь у бойових діях на передовій, а ще раніше Євгеній був водієм. Про те, як змінилася його робота після поранень, і про реакцію людей на участь у заходах оповіщення чоловік розповів кореспондентам Суспільного.
Сум’янин Євгеній Крамський — колишній водій тролейбуса. Возив містян комунальним транспортом шість років до повномасштабної війни. Зараз — носить військову форму і працює в кабінеті. Чоловік розповідає, як російське вторгнення змінило його професійний шлях: "Як почалася повномасштабна війна, я ще людей евакуював, вивозив. А потім зрозумів, що треба йти захищати країну. Пішов я добровільно, перший раз мені сказали почекати. Я не став чекати, через тиждень знову прийшов до ТЦК, і мене взяли до лав ЗСУ".
Родина Євгенія, розповідає чоловік, лишилася в Сумах: евакуюватися не захотіли ні батьки, ні дружина з сином. Сам чоловік потрапив на передову: "Воював я в Лисичанському лісі, на Лиманському напрямку, потім на Донеччину відправили. Було тяжко звикнути до війни, до того, що щодня борешся за свободу країни. Потім звикаєш до цього. Я вважаю, до цього можна звикнути. Головне — не боятися, знати, що ти захищаєш свою родину".
Євгеній згадує: у процесі бойових дій нерідко доводилося втрачати побратимів: "Багато в мене є військовослужбовців, побратимів, що отримали важкі поранення. Мої побратими — це герої. Не дам збрехати собі, що і мені було страшно, але треба було виконувати цю роботу".
Перше поранення Євгеній отримав, потрапивши в ході штурму під мінометний обстріл на Донеччині. Підлікувавшись два місяці, продовжив службу. Його перевели на Вугледарський напрямок.
"Ми підтримували хлопців 72 механізованої бригади, там я отримав кульове поранення, слава Богу, що живий залишився. Плече, ліва легеня і нога. Дякую побратимам, що евакуювали. Дякую і лікарям, що роблять благу ціль", — говорить Євгеній.
Шість місяців після цього, маючи статус обмежено придатного, Євгеній ходив з товаришами на позиції та, говорить, допомагав, чим міг. А потім його перевели в територіальний центр комплектування. Тут, каже, налаштовує і ремонтує техніку. Бере участь і в заходах оповіщення.
"Люди бувають різні, і ситуації бувають різні. Наприклад, вчора підходили до людей, є ті, хто ставиться з розумінням, а бувають і негативні моменти, коли починають ображати: «Чому ти не воюєш? Чому ти не там, а тут? Іди воюй». Я кажу: «Я не по своїй волі сюди потрапив, мене перевели з бойової бригади»", — розповідає чоловік.
Євгеній вважає: запорука відсутності конфліктів під час роботи — ввічливість і повага з обох сторін: "У нас чистий діалог, ми нікого не ламаємо і не б'ємо, вони повинні розуміти, що кожна людина, що після поранення потрапить в ТЦК, теж буде ходити".
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
