Віталію Кулику з Кролевця, який загинув, захищаючи Україну, 30 жовтня мало б виповнитися 25 років. Хлопець навчався в Кролевецькій гімназії №2. Нині шкільний курінь “Джура” має його ім’я як пам’ять про наймолодшого та найактивнішого випускника. У рідній школі згадують Віталія як світлого, доброго та цілеспрямованого хлопця. Деталі — у матеріалі Суспільного.
На початку повномасштабного вторгнення Віталій разом із побратимами обороняв Чернігівщину. 18 березня 2022 року поблизу села Смолянка хлопець отримав поранення – уламок влучив під руку та пошкодив сонну артерію, вени й стравохід, розповідає мама Юлія Коваленко. Родині вдалося евакуювати Віталія до Київського військового госпіталю, де він боровся за життя ще три тижні, пригадує жінка.
“Мені дозволяли приходити два рази на день. Він був без свідомості, бути біля нього поруч, читати йому вірші, співати йому “Ой, у лузі червона калина похилилася”, бачити його, цілувати його скільки, скільки я хочу, бо він уже не казав: "Мам, не треба". Від отриманих поранень. Його серце не витримало. Коли 14 квітня, я зранку зібралася і бігла до нього в лікарню , і коли я вже дошла до лікарні, мені подзвонив лікуючий лікар і сказав: "Ви до нас уже не йдіть". У Віталіка зупинилося серце, подавали йому всі реанімаційні заходи, але, на жаль, він помер”, – пригадує Юлія.
Віталій Кулик навчався в Кролевецькій гімназії №2. Учителі пригадують його спокійним, врівноваженим і цілеспрямованим хлопцем, який завжди підтримував однокласників.
“Мабуть, це йде від мами, тому що колись я була в неї класним керівником, а він дуже схожий на неї. І коли я побачила його у п'ятому класі, зрозуміло було, чия це дитина. Але він не боявся щось спитати. Він такий щирий був, дотепний, оточення поважав. Я навіть пам'ятаю його місце у класі, бо колись одного разу на місяць мене поставили класним керівником туди. І їх було так багато, але Віталик був такий, знаєте, так щиро говорив: "Добрий день!", коли заходив. От правда, така позитивна дитина”, – каже вчителька зарубіжної літератури Тетяна Суходуб.
Нині шкільний курінь “Джура” носить ім’я Віталія Кулика як пам’ять про наймолодшого та найактивнішого випускника, який із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України, розповідає вчитель фізкультури та виховник “Джури” Євген Задорожний.
“Я Віталія навчав із першого класу. Він завжди проявляв цікавість, інтерес до спорту, а саме до баскетболу. Неодноразово ми брали участь у міських змаганнях, обласних змаганнях, де завжди показували високі достойні результати. У нашій школі “Джура” започаткувалася не так давно. У 2022 році, коли розпочалася війна, у нас у школі з'явився рій і курінь, іще у 22-му році не був зареєстрований, і ми поїхали на обласні змагання. І там посіли моїм роєм друге місце. Потім у нас виникла ідея зареєструвати курінь і зробити його більш широким, більш масштабнішим. І зараз у курені в нас налічується аж шість роїв”, – говорить вчитель.
Після загибелі Віталія у навчальному закладі створили “Книгу пам’яті”, де зібрали спогади про його життя та службу.
“Наш обов'язок – берегти пам'ять про захисників, які віддали свої життя заради щасливого, мирного майбутнього і робити все можливе, щоб нинішнє і майбутнє покоління не забували, якою ціною виборюється перемога”, – каже авторка книги памʼяті про Віталія Ольга Ігнатенко.
“У жовтні 2023 року в нашому закладі почав реалізовуватися проєкт “Місце шани та вдячності”. У межах цього проєкту була розроблена експозиція “Ціна пам'яті”. У 22-му році і потрапила фотографія Віталія Кулика на стіну пам'яті. Це наймолодший наш учень і наш випускник, який загинув у 2022 році”, – каже директорка гімназії №2 Ірина Ілляшенко.
Мама Віталія – Юлія Коваленко й досі пам’ятає останню розмову із сином перед його загибеллю. Зізнається, що Віталій часто приходить до неї у снах.
“У нього була можливість, він подзвонив. Він настільки був у настрої піднесеному, казав: "Мама, Боже, ми сьогодні повірили в Бога. Ти не уявляєш, наскільки нас сьогодні обстрілювали, ми попадали і це просто була злива куль. І коли це все закінчилося, ми встали – і ми вже всі цілі. І ми зрозуміли, що ваші молитви нас бережуть”. Я навіть і не думала, що це була наша остання розмова. Тепер я його чекаю у снах. Він сниться, він приходить уві снах, він постійно воює у снах. Він постійно говорить: "Мамо, не пустять до моїх хлопців, я прийду у ВЛК. Мам, мене заберуть служить. Мам, що там хлопці?” От навіть своєму другу колись приснилося, він дуже любив солодке і попросив снікерси. Я приїхала до нього провідувати, а в нього тут лежало декілька снікерсів”, – пригадує мама.
Я постійно ношу його годинник, його подарували друзі на двадцятий день народження. Він був із ним постійно, його на фотографіях видно, на відео. Годинник став тепер моєю невід'ємною частиною. Ми з ним постійно. Коли я забуваю годинник, у мене просто починається паніка. Незалежно від того, який я одяг одягаю, чи сукня, чи кросівки, все. Інколи мене питали, чому я ношу чоловічий годинник. Говорю, що це пам'ять про мого сина.
Нині на честь загиблого Віталія Кулика назвали вулицю у Кролевці, де він народився та проживав.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
