У селі Попівка Великописарівської громади через російські обстріли — зруйновані будинки та порожні вулиці. Подружжя Людмила та Микола Завалій прожили там понад 40 років. Працювали вчителями, господарювали, вирощували картоплю та розсаду, виховали трьох дітей. У 2023-му через постійні обстріли мусили покинути рідну домівку. Тепер мешкають у батьківській хаті в селі Печище Сумського району. Як їм живеться на новому місці — розповіли кореспондентам Суспільного.
"Оцю квітку ми привезли з Попівки. Вона нам дорога, бо нагадує село, в якому ми прожили велику кількість життя — 40 років. Пам’ятаємо всіх і любимо. Згадуємо минуле, яке збережеться назавжди", — ділиться переселенка Людмила Завалій.
На подвір’ї Заваліїв у селі Печище квітнуть жоржини, хризантеми та троянди. Вони, каже пані Людмила, — частинка дому, який залишився біля самісінького кордону.
"Жили ми у селі Попівка Великописарівської громади. Ми розташовувалися на нулі. Коли війна почалась, ми чули вибухи й прожили майже рік у погребі, бо все летіло через нас. А це батьківщина, і ми з чоловіком вирішили її відновити", — розповідає жінка.
Жінка говорить, не одразу вірили, що доведеться їхати: "Кожен сидів, скільки міг, тому що своя хата. Тут діти народилися наші, і ми не думали, що це триватиме довго. Але, коли почали вже стріляти по мирному населенню, вбивати людей, коли по хатах бити стали, коли ми більше сиділи у підвалі — це дуже страшно було. Коли сусіда нашого вбили, він також думав, що це мине якось. Тоді вже з 2023 року ми тут".
Під час евакуації, додає чоловік пані Людмили — Микола, довелося поспіхом тікати буквально під обстрілами. Виїжджали, каже, з домашніми тваринами: "Було двоє поросят, але, коли ми тікали із села, коли вже КАБами обстрілювали, це під час наступу отого корпусу російського. Одразу, як вони зайшли на територію району, почався обстріл такий масовий, такого ми не чекали. Ми втікали і дорогою порося навіть згубили. Було небезпечно, дуже близько до кордону. І ми не віддалялись від кордону, а навпаки, треба було ближче, щоб проїхати автомобілем. Там дороги розбиті. Доводилось втікати на всіх парах".
За два роки родина знову облаштувала господарство: посадили сад, тримають птицю та поросят, вирощують розсаду.
"Прийняли нас добре, дуже хороші сусіди. Всі несли все що можна на початку. Голова громади виділив посівний матеріал, і ми одразу посіяли, свою землю обробили, як змогли. Виділили нам з громади 15 тисяч, ми добавили ще своїх. Тут не було навіть приміщення, де можна було б птицю помістити, не кажучи вже про свиней. Ну все потім вже зробили", — розповідає пан Микола.
Дворище, як і людина, потребує турботи і піклування, говорить Микола Завалій. Тут, у батьківській хаті, каже, довелось починати все з нуля: "Все тут було занедбане. З цього місця неможливо було пройти. Не було парканів. Цей сарай теж був пошкоджений. Ми все це вирубували, вичищали. Ми знали, що це наш будинок і його треба відновлювати".
З підручних матеріалів чоловік також облаштував майстерню: "У цей сарай не можна було зайти, бо висота отака десь була. Це скільки треба було вивезти землі. І я вивіз, але приміщення не придатне ні для чого, коштів, щоб зробити тут навіть комірку якусь, не було. Я дверима стіни оббив ізсередини, для цього вивіз всю землю, бо все сипалось, і зробив ось таку маленьку майстерню".
Розсаду подружжя вирощує понад 20 років. І на новому місці не залишили улюблену справу. Весною, каже господар, планують провести до парників воду.
Пан Микола пригадує: до вторгнення в Попівці вирувало життя. Тепер, каже, там зруйновані будинки та порожні вулиці: "Велика колона йшла через наше село. Вони знищили повністю асфальтовану дорогу. Стріляли по селу, поруч снаряди розривалися. Немає там нікого, загинуло у нас до десятка людей цивільних. Неможливо було на кладовище піти, якщо хтось помирав, вивозили або в Охтирку, або в сусідні села… Мріємо, звичайно, про нашу перемогу. Туди повертатися не плануємо. Нікуди".
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
