Село Сад у Сумському районі стало новою домівкою для сотень переселенців. Вони приїхали сюди з прифронтових територій, рятуючись від постійних обстрілів. Нині у Садівській сільській громаді проживає понад 1300 ВПО, говорить голова громади Іван Крючков. Як облаштувалися на новому місці та про що мріють, розповіли кореспондентам Суспільного.
"Ми з підвалу не вилазили. Ми туди і вночі бігали, і вдень. Практично ми з нього не вилазили. Прильоти були — від нашого будинку 15 метрів був приліт, дитину оглушило", — розповідає Яна Плотнікова.
Вона пів року разом з родиною живе у Садівській громаді. До повномасштабної війни мешкала в Угроїдах. Тепер, каже, від того життя лишились тільки спогади.
"Це гарне село, мальовниче. Було все в тому селі: і магазини, й аптеки. Був цукровий завод. Школа. Жили прекрасно, все дбали. Було все — й залишились без нічого. І наразі хочемо туди поїхати, але не можемо. Дрони літають. Не можемо поїхати. Може, там і будинку немає, хтозна, КАБи літають", — розповіла жінка.
Після переїзду, розповідає Яна, жили у родичів, згодом їм надали тимчасове житло. Також влаштувалась на роботу у місцевий магазин.
"Нас тут приютили, спочатку ми жили в сестри, потім нам дали дім. Господиня за кордоном, сказала: «Живіть, сплачуйте комунальні послуги». Ну, наразі ми тут і живемо. Зі мною свекруха моя, донька, бабуся — у неї повністю зруйнований будинок, КАБ прилетів. Чоловік військовий", — додала Яна Плотнікова.
Ще одна переселенка, Тетяна Мартинова, виїхала з села Ситне Середино-Будської громади після того, як над нею завис дрон.
"Я стояла поблизу свого будинку, чую — щось гуде. Піднімаю голову, а наді мною дрон. Це був момент, коли я зібрала речі і виїхала. Залишатися в таких місцях — це вкрай небезпечно", — розповіла Тетяна Мартинова.
Пані Тетяна каже: нині мешкає у доньки. Її село — зовсім поруч із кордоном з Росією. Через постійні обстріли там залишилось зо два десятки людей. Зв’язку немає, залізниця не працює.
"14 січня цього року прилетіли 4 КАБи на наше село, і моє помешкання наразі частково зруйноване. Я їздила додому. Ставало все важче і важче, бо туди ніхто не хотів їхати. Весь час наше село було під обстрілами. Зв’язку нема там, вишки розбиті. Все. Виїхала тільки з документами, чесно кажучи", — розповіла Тетяна.
Нині пані Тетяна працює у сільській раді Садівської громади, каже: і матеріально, і з роботою допомогли, але думки про дім не покидають:
"Дуже хочеться додому. Тут допомагають переселенцям. Допомогли і з працевлаштуванням, видають нам гуманітарну допомогу щомісяця, підтримують. Все добре, але хочеться додому, хочеться, щоб скоріше все це закінчилось".
За словами голови Садівської сільської територіальної громади Івана Крючкова, у Садівській громаді роблять усе можливе, аби люди, які втекли від війни, відчули себе у безпеці:
"У сільській раді діє комплексна програма підтримки ВПО, в яку входить допомога у пошуку житла. Крім того, надаємо грошову допомогу в межах наших можливостей, для придбання житла, для його ремонту, пошуку самого житла. На лікування кошти виділяємо, а також дітям, які постраждали внаслідок російської агресії, надається статус і організовується відпочинок на території заходу України".
У громаді офіційно зареєстровано 1326 переселенців, говорить сільський голова:
"У громаді мешкає близько 12 тисяч населення. До складу громади входить 33 населених пункти, 6 старостатів. На території громади розташовується 7 навчальних закладів, 4 дошкільних заклади, 3 амбулаторії і 6 фельдшерсько-акушерських пунктів".
Яна Плотнікова каже: і влада, і односельці намагаються створити умови для повноцінного життя, але вона живе надією повернутися додому.
"Хочу сходити на кладовище — до тата, до бабусі. Хочу приїхати і просто поплакати, згадати, як жилося. Надія не зникає, що колись це все закінчиться і колись я зможу поїхати додому", — розповіла Яна Плотнікова.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
