Жителька Палівки Шосткинського району Тетяна Слюсар у 2022 році вирішила створити патронатну сім’ю. Жінка на початку своєї педагогічної кар’єри працювала у дитячому будинку в селі Хоружівка, а тому добре розуміє потреби таких дітей. Про свій досвід розповіла Суспільному.
У патронатній родині діти перебувають не більш ніж три місяці, за цей час Тетяна намагається повернути їх до нормального життя. Жінка розповідає: "Всі дітки хочуть тата і маму. Коли я працювала в дитячому будинку, діти говорили на чоловіків-вихователів «тато», а на нас – «мама». Хоча вони із будинку «малютки», вони їх, в принципі, не знали. А коли почали їх в інтернатні заклади передавати, вони вже почали розуміти все. Дитина повинна бути в сімʼї".
"Ти допомагаєш тим діткам, які потрапили в складні життєві обставини. Дитинка приїздить, і вона така зажата. А коли їде, то вже зовсім інша. Якщо працюєш із дітьми, старість вдома не застане", — ділиться Тетяна Слюсар.
Тетяна розповідає, що за три роки у її патронатній родині перебували вісім дітей. Зараз тут живе Назар із села Шатрище. Це третій його візит до цієї патронатної сім’ї.
"Коли він перший раз приїхав, самі розумієте, діти приїздять неохайні. Цього разу приїхав і говорить: «Ба, це треба випрати. Мені помитися треба, вуха почистить». Це вже я знаю, що заложила в нього. Радує те, що треба знайти, як то кажуть, ключик, підхід до дитини. Це той ключик, який відкриває отакий замочок. І коли дитина підходить до тебе і говорить, що хоче щось тобі сказати по секрету, ти розумієш: все у нас добре, ти відчуваєш комфорт, і ми працюємо", — розповіла жінка.
Пані Тетяна розповідає історії дітей, які були у неї на вихованні. Жінка говорить, що до всіх прикипає душею: "Сама життєва історія — це моя Надійка. Моє сонечко, зірочка. Вона потрапила до нас, коли їй був рік. Якраз тоді був момент, що світло вимикали, вона так сяде до мене на рученята, обійме і спить".
"Ще були меншенькі дітки: хлопчик і дівчинка. Вона дуже нервова була. Вона жила з бабусею і прабабусею, і вони зловживали, дітей закривали в кімнаті. Я спочатку цього не розуміла. А потім я на кухні щось готую, там грубка, я двері туди закривала, а в них починалася істерика. І тоді я зрозуміла, що їх закривали. А ще коли вони приїхали, я думала, вони хліба не наїдяться. Вони брали буханку хліба чи батон і їли", — згадує Тетяна.
Патронатна сім'я Слюсарів – єдина у Ямпільській громаді, розповідає начальниця служби у справах дітей Ямпільської селищної ради Оксана Левченко.
"Патронатний вихователь — це робота, за це вони отримують заробітну плату. На даний час зарплата патронатного вихователя становить три прожиткові мінімуми — це 24 тис. грн, помічник патронатного вихователя також отримує заробітну плату — мінімальну. Працювати треба 24 години на добу. Для того щоб стати патронатним вихователем, необхідно звернутися до служби у справах дітей. Одна з умов — це щоб патронатний вихователь не працював, у нього повинен бути помічник, він має мати житло на праві власності або користування і повинен мати постійний дохід. І щоб жителі помешкання не мали ніяких хвороб, які перешкоджали б перебуванню дітей", — пояснила Оксана Левченко.
Під час перебування в патронатній сімʼї законом не обмежено спілкування дітей із біологічними батьками. Це, додає Оксана Левченко, навпаки, вітається, але тільки в разі, якщо це не несе шкоди самій дитині. Цей час дається для виправлення кризової ситуації, розв'язання якихось проблем, щоб діти знову мали змогу повернутися до рідних батьків.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
