У Тростянецькому ліцеї №2 майже чверть століття діє музей історії цього навчального закладу, створений вчителями та учнями. Під час окупації Тростянця на початку повномасштабної війни в ліцеї кілька днів жили російські солдати, розповіла директорка музею Валентина Бабич. Попри безлад, який вони влаштували в приміщеннях, музей з усіма його експонатами вцілів. До сталих додалися й нові експозиції. Детальніше про це – в репортажі Суспільного.
Понад два десятиліття у Тростянецькому ліцеї №2 діє музей історії цього навчального закладу. Відкрили його силами учнів, їхніх батьків та меценатів у 2001 році, розповідає директорка музею і викладачка ліцею Валентина Бабич. Нині, каже, тут зібрані чотири експозиції.
"Це історія нашого закладу, починаючи 1936 роком і по сьогодення. Дітки так слухають, так люблять це все: і парту цю люблять, за якою сидять, буквар, підручники", — розповіла Валентина Бабич.
На стендах розміщені світлини талановитих учнів і випускників ліцею різних років та інформація про їхні досягнення.
"2022-й рік. Ми тільки звільнилися з окупації, а ця дівчинка склала зовнішнє незалежне оцінювання з трьох предметів на 200 балів: українська мова, історія і математика, молодчинка. У нас є учениця, яка другий рік отримує стипендію голови Сумської обласної державної адміністрації за свої спортивні успіхи, чемпіонка Європи, чемпіонка світу. Так що у нас є чим пишатися, ми працюємо", — додала жінка.
Під час окупації Тростянця, в березні 2022 року, російські солдати вторглися на територію ліцею і перебували тут кілька днів, згадує директорка музею:
"У нас були вибиті двері в отих класах, де вони, видно, вели спостереження. Бо хлопці ЗСУ наступали, з району лікарні йшло звільнення Тростянця, то їх не встигли. Наше щастя, що вони дуже пізно сюди зайшли. Руки не дійшли їхні, в основному другий поверх, їх цікавило спостереження. Вони там наробили шкоди. А тут у нас... я боялась дуже. От фотографії наших хлопців, які воювали в 2014 році, ну не дай же Боже, що може бути. Ну вони сюди не зайшли, на щастя. Мабуть, і не знають, що таке музей, або не знаю, що там... але було дуже страшно. Потім відновлювали, мили це все, чистили".
Від початку російсько-української війни в музеї з’явилося кілька експозицій, які постійно оновлюються, показує пані Валентина. Одна з таких – колекція прапорів. Перший, подарований волонтерами, з’явився в 2014 році.
"І я ніколи не думала, що експозиція прапорів буде у нас така велика, саме починаючи з 2022 року. Є у нас прапор, який нам передав волонтер. Подивіться, будь ласка, він із-під Бахмута. Привіт із Бахмуту. Ми його не реконструюємо, тому що цей прапор горів у танку. І цей прапор у нас у цій експозиції, коли я діткам проводжу екскурсію, я розповідаю, чому він такий, що таке війна і що вона несе. Кожен прапор — це наша робота, наш зв'язок із тими військовими частинами, яким ми намагаємося хоч трішечки якось допомогти. Ну і, звісно ж, як без «Холодного Яру». Це ті хлопці, які принесли в наше місто очікувану таку перемогу маленьку. 26 березня 2022 року звільнення нашого міста відбулося", — говорить Валентина Бабич.
Є в музеї куточок пам’яті загиблих під час російсько-української війни випускників школи.
"Ми вшанували пам'ять наших хлопців, які віддали своє життя. Два чоловіки у нас загинуло в період АТО. І ось оці хлопці, яких я всіх знаю, яких я вчила в цій школі, поклали своє життя за те, щоб ми могли жити, бути живими хоча б. І, як то кажуть, всі душі на великих зірках і оці журавлі. Це наче їхні душі, які відлетіли, але пам'ять про них ми залишили у собі".
Найновіший експонат — макет ліцею, зроблений ученицею дев’ятого класу. Його дівчина виготовила до 88-річчя навчального закладу, яке відзначали 7 листопада. Кілька днів тому доробила макет повністю, розповідає пані Валентина:
"Я кажу: «Даш, давай закінчувати», бо в нас не було цього виходу пожежного з другого поверху і вона допрацювала, взяла його додому й допрацювала. Ось буквально на минулому тижні закінчили цю роботу, тому що діткам маленьким дуже цікаво: ось вони з батьками зробили школу маленьку, яка була до 1936 року, сім класних кімнат. А потім я кажу: «Можливо, хтось долучиться до нас, цікаво ж буде». І ось сьогодні учениця допомагала мені і каже: «Ой, а це наш клас. А тут що? А там? Ой, як цікаво». Здавалось би, не майстерно виконано, дитячими руками виконане, але виконане з любов’ю: маленька школа і та, яка є".
Більша частина її життя, каже пані Валентина, пов’язана із цим навчальним закладом. Тут вона не лише вчителює останні сорок років, але й сама навчалась.
"Я хочу, щоб воно залишилось. Я хочу, щоб школу любили і в школу ходили з задоволенням, з любов’ю. Вчу так своїх дітей".
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
