Андрій Ковальов, Андрій Кіхтенко та Віталій Шамрай служать в одному підрозділі – 150 батальйоні 117-ї окремої бригади територіальної оборони. Всі троє боронять кордони держави від початку повномасштабної війни. Суспільне поспілкувалося з військовослужбовцями.
Віталій Шамрай розповідає – для нього війна почалася 11 років тому: у 2014-му, тоді він півтора року відслужив у 79-й десантно-штурмовій бригаді.
"Якщо такі як я піду або на пенсію, або важке поранення, хто далі буде боронити оце все? І тікати через Тису, пливти і не знаєш ти виживеш чи ні, так краще загинуть. Загинути можна і сидячи в квартирі. Просто прилетить і все, і загинути. Яка різниця? Так хоч з користю загинеш. Користь з того, що до твоєї жінки, до тебе в хату не прийде хтось і не буде тут командувати", — говорить військовослужбовець ЗСУ Віталій Шамрай.
У перший день повномасштабної війни бійці приєдналися до оборони Сум.
"В мене був підписаний контракт з нашим батальйоном. Ну, звісно ж, по дзвінку ми вже були зібрані. Отримували зброю і вже ж і тоді ж тут почались, як кажуть, веселі історії: ганяли кацапів по місту, за ними ганялись", — згадує Андрій Ковальов.
Перші дні війни, згадують військовослужбовці, боронили Сумщину. Потім був Харківський та Донецький напрямки.
"Був я на посаді водія, вивозив хлопців на вантажних газелях, по «дорозі життя» в Куп'янську. Нас обстріляли, отримав першу контузію, переніс її на ногах, нікуди не звертався", — говорить Віталій Шамрай.
Біля Куп’янська бійці 150 батальйону воювали сім місяців. Андрій Кіхтенко, розповідає, спочатку служив у підрозділі протиповітряної оборони: "Є такий дрон з баражуючим боєприпасом. Він зі шрапнеллю, з пінопласту. За тиждень ми їх шість штук набивали. До 24 жовтня ми прикривали артилерію. Це задача наша була, артилерія відпрацювала, а ми далі стоїмо, від безпілотників прикриваємо. Ланцети, орлани, ЗАЛи. Наша задача була їх збивати. 24 жовтня нас вивели аж під Соледар, там ми були 10 місяців".
Найважче було під Торецьком, згадує Андрій: "Ми пішли всі в піхоту. Найважче зайти було і вийти. Зайшов, а тоді перша думка: "А як же звідси вийти?" Перші три заходи були легкі. Поки не підійшла вже їхня піхота повністю до нас впритул, за 40-50 метрів. І там уже тоді почались бої автоматні, відстань — 20-30 метрів. І куча дронів дзижчать, як у вулику. А треба було пересуватися по позиціях".
"Снайперська війна, війна ракетами, війна дронами. Зараз найважча — це війна дронів. Коли він на тебе летить, жужжить, а звук такий, що потім не знаєш, куди від нього бігти, а ще в 57 я взагалі не знаю, як від нього втекти. Ми духом сильніше, бо ми боронимо нашу країну, а не загарбницька в нас армія", — ділиться Віталій Шамрай.
Нині 150-й батальйон перебуває на Донеччині. Віталій Шамрай та Андрій Ковальов зараз лікуються в Сумах. А Андрій Кіхтенко – у відпустці. Чоловік згадує: одного дня дізнався, що його дружина також пішла служити: "Каже: "Мені запропонували: до чоловіка не хочеш?". А вона: "Що, можна?". І пішла".
Андрій за освітою агроном, до повномасштабного вторгнення працював в охоронній компанії. Говорить, що після закінчення війни планує підписати контракт і служити далі: "Ще дух є. Ще їздимо, ще працюємо".
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
