У Березівській громаді Сумщини живуть дві родини — Усачови та Понирки, які створили дитячі будинки сімейного типу. У родині Усачових — шестеро дітей, четверо з яких прийомні. Останньою до них приєдналася півторарічна Лейла. У Понирків — вісім дітей: п’ятеро дівчат зараз живуть удома, ще двоє синів уже дорослі. Після початку повномасштабної війни вони прихистили трьох сестер із неблагополучної родини. Як змінилось життя дітей у нових сім’ях — у матеріалі Суспільного.
У родині Усачових – шестеро дітей. Четверо з них – прийомні. Першими до них у 2013 році приєдналися чотирирічний хлопчик та шестирічна дівчинка, розповідає мати Тетяна. Згодом, у 2017-му, сім'я поповнилася ще одним хлопчиком Костею, який на той час закінчував четвертий клас.
“Я працювала в дитсадку, працювала з цими дітками, що виховувалися у сімейних будинках. І якось так поговорили з чоловіком, що давай і собі візьмемо, такі дітки хороші”, – згадує Тетяна.
А тиждень тому в сім’ї з’явилася Лейла. Давно мріяла взяти на виховання маленьку дівчинку, говорить Тетяна, а служба у справах дітей знала про її бажання. Коли трапилася ситуація з Лейлою, вони одразу зателефонували їм.
“Я побачила дитину, як мене повезли в лікарню на контакт, щоб я подивилася дитинку. Спочатку навіть фото скинули, і я вже сказала: це буде моя. Такий ангелочок маленький. Таке відчуття, наче я народила її, не знаю. Наче воно має”, – пригадує Тетяна.
Дівчинці рік та чотири місяці. Її привезли в лікарню від подруги матері, говорить начальниця Служби у справах дітей Березівської громади Олена Мовчан.
“Мама залишила у своєї подруги й присвятила своє життя тільки собі, забувши про те, що в неї є маленька донька. Дитинку в лікарню привезли дуже-дуже занедбану. Дитина, мабуть, не знала навіть води. Дякую нашим лікарям за те, що вони з турботою поставились до неї”, – говорить Олена Мовчан.
Зараз діти більшість часу проводять вдома, розповідає Тетяна. Навчання в них – дистанційне. Наймолодший син Володимир каже: так йому подобається більше, бо не потрібно щоранку їздити в сусіднє село Березу.
"У нас в зумі 4, 5, 6 учнів з усіх. Всього у класі 14 чи 15. З села 4. Ще один був, але він виїхав за кордон”, – говорить син.
Троє старших дітей здобувають вищу освіту. Син і донька – у військовому виші, ще одна донька – у медичному. Костя, який цього року закінчує 11 клас, також мріє про військову кар'єру й, каже, активно готується до вступних фізичних випробувань.
“Мабуть, сім’я буде захисників, військових”, – каже мама.
На одній вулиці з Усачовими мешкає родина Понирків. Батьки Тетяна та Іван виховують п’ятьох дівчат: "Наймолодша – Маринка, середня – Влада, Анастасія, Віталінка, старша – Маргарита, мама Таня і папа Ваня".
У Тетяни та Івана є двоє біологічних синів, які вже мешкають окремо. У 2015 році родина взяла до себе трьох дітей – сестер Маргариту та Анастасію, а також їхнього старшого брата Сергія. Тетяна тоді працювала в магазині.
“Я бачила, як привозили цих дітей, як вони змінювалися з часом. Вони повиростали, дружили навіть зі старшими моїми дітьми, біологічними. Вони виросли з ними. Напевно, вони мене підштовхнули, а тут ще додалися і мої хлопці. Кажуть, що мам, а чого думати? Давай. Вони були не проти, вони були тільки за”, – згадує Тетяна.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році з прийомної родини Понирки стали дитячим будинком сімейного типу. Вони прихистили ще трьох сестер-дівчаток із Ямпільщини, розповідає Олена Мовчан.
“Вони були такі залякані, у них був постійний страх, що не вистачить хліба. Вони були такі жадібні до їжі. Це казало про те, що діти були напівголодні, жили у своїй сім'ї з рідними батьками, батьком і матір'ю. Батькам треба було тільки вживання спиртного, ніяким вихованням не займалися”, – говорить начальниця Служби в справах дітей Березівської громади.
Під опікою Тетяни та Івана діти почали соціалізуватися. Для цього, говорить Іван Понирко, насамперед мали заслужити їхню довіру.
“Було спочатку трошки так тяжкувато. Але як привикаєш, привикаєш – і воно получається, що одна сім'я”, – говорить тато Іван.
Формат родини Понирків називається дитячим будинком, але живуть, як будь-яка сім’я, говорить подружжя, намагаються помічати, що подобається дівчатам, та розвивати їхні захоплення. Вони малюють, готують, роблять букети зі стрічок та вчаться самостійно робити собі манікюр. А з батьками подорожують, ходять у ліс по ягоди та проводять час разом.
“Не кожна родина може своїм дітям дати таку турботу, ласку, як ці батьки. Ці діти, вони їм як рідні. Займаються в гуртках, в художній самодіяльності. Діти дуже розвинуті, ви ж бачите, скільки виробів. Дуже багато вони випікають печива, пиріжків”, – пояснює начальниця Служби в справах дітей Березівської громади.
Зараз, ділиться Тетяна Понирко, на вихованні дітей позначилася війна. Дівчатам розказують, як захистити себе під час російських атак.
“Знаєте, якщо там буває, летить “шахед”. Для них найголовніше, щоби я була поряд. Вони мене бачать, бачать, що я спокійна, і самі заспокоюються. Ми виходимо в коридор, двері позакривали, пуфики собі поставили. Буває таке, що діти навушники в вуха й сидять у телефонах, гуляють там, це їх відволікає. Вони бачать, що я з ними, все в порядку. Вийшов тато, подивився, що все – вже тиша, значить все в порядку, все добре”, – говорить мама.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
