Однак цього разу вона впевнена, що все складеться інакше.
Ірина Ліщинська – українська бігунка та срібна призерка Олімпіади-2008 та чемпіонату світу-2007 на дистанції 1500 метрів. Легкоатлетка народилась у Макіївці на Донеччині, але пізніше переїхала до Донецька, де жила з родиною до 2014 року.
Саме тоді у квітні 2014 року сепаратисти в сесійній залі Донецької ОДА проголосили декларацію "Про суверенітет Донецької народної республіки", а місцева міліція відмовилась захищати українських громадян, що виступали проти такого порядку. Під час проукраїнських мітингів людей били битами та викрадали прямо з натовпу на площі. За словами Ірини, тоді різко зріс рівень злочинності, а серед мирного населення панував страх.
"До нас надійшла інформація, що нам загрожує небезпека для життя. Тоді ще мій чоловік прийшов і сказав: «У нас є 30 хвилин, аби покинути місто». А ми тільки побудували дім, у нас була маленька дитина. Це був шок. Ти стоїш і розумієш, що зараз треба швидко приймати рішення. Завдання №1 – це зберегти життя та здоров’я. Усе інше – то дрібниці", – зазначила легкоатлетка в інтерв’ю з Суспільне Спорт.
Тоді Ірина разом із чоловіком Ігорем і двома доньками Анною і Міланою за лічені хвилини зібрала валізу літніх речей і вирушили в бік Запоріжжя через Мар’їнку, де в ті часи був перший блокпост російських окупантів.
"Я тоді злякалась брати з собою українську символіку. У нас була легенда, що ми їдемо в Крим. Вони [окупанти] оглянули нас, нічого не знайшли, ми поїхали далі. Коли я вже побачила українські прапори, де стояла наша армія, у мене полелися сльози. Бо було дуже сильне напруження та страх смерті. Коли я вже їх побачила, то зрозуміла, що я в безпеці", – розповіла Ірина.
Родина української легкоатлетки певний час залишалась у друзів у Запорізькій області, чекаючи, що окупація Донбасу швидко мине, і вони зможуть повернутись додому. Однак скоро сім’я Ліщинських перебралась до столиці, адже війна на сході України триває вже вісім років.
"Коли я приїхала до Києва, у мене викликало здивування те, що всі поводяться так, наче їх це не стосується. Усі ведуть «розкішне» життя. У нас же в Донецьку вже були й блокпости, і нам не можна було виходити ввечері, і все зачинено було. Усі дуже боялись за своє життя, могло статись усе, що завгодно. Ми «шугались» від кожного звуку, ми приїхали [до Києва] без нічого. Я не могла зрозуміти, як це взагалі можливо? Наче [війна] відбувається десь осторонь і не зачіпає інших", – поділилась українська спортсменка та тренерка.
Читайте також: "Страшно, бо не чуєш звук, коли бомбу скидають". Дар'я Блашко розповіла про обстріли Чернігова
Ірина зауважила, що після всіх подій, пережитих у Донецьку, у неї залишився "тваринний страх смерті" – відчуття, наче на тебе кожної миті можуть наставити автомат і вбити. За вісім років життя в Києві він притупився. Але 24 лютого 2022 року прокинувся з новою силою. Саме в цей день Росія за підтримки Білорусі розпочала повномасштабне вторгнення на території України.
"Із 2014 року я можу розрізнити дуже багато звуків. Узагалі я дуже чуйно сплю. І коли я почула два глухі залпи зранку, то одразу підскочила. Я зрозуміла, що це саме постріли, а не інший звук. Увімкнула телевізор і побачила Володимира Путіна, який оголосив нам війну. У мене в той момент почали руки трястися, бо я зрозуміла, що це воно, почалось. Було дуже страшно. Але я в той момент доволі швидко впоралась із панічною атакою, стресом, почала думати, що робити", – зазначила українська легкоатлетка.
Ірині довелось тікати зі своєї домівки вдруге. Але тепер уже з Києва. Призерка Олімпіади знову за лічені хвилини зібрала речі та вирушила в дорогу. На шляху до безпечного місця в умовах війни її молодша донька Мілана відсвяткувала свій 11-й день народження.
"Я зараз із вами спілкуюсь і розповідаю про це, а іноді просто ридаю, бо не можу стримувати емоцій. Уявляєте, удруге ми зупинились у тих же друзів, тільки вони зараз мешкають у Європі. Ми спочатку були в Україні. Але, розумієте, коли ти постійно очікуєш на вибухи та постріли, постійно відчуваєш тривогу… Це стало негативно відображатись на моїх дітях. Та й мені стало вже важко психологічно.
Я вже думала: «Господи, це вже вдруге. Напевно, ти мені хочеш щось сказати. Знову починати щось з нуля». Мені важко, але зараз я настільки пишаюсь українцями, нашою армією, тим, як ми всі зараз згуртувались. Це так мотивує. Це така гордість за свою країну, за людей. У мене сироти по шкірі та сльози від усвідомлення того, які в нас круті люди. Низький уклін усім", – зізналась Ірина.
Читайте також: "Їжі було на 3 доби, а чекати довелося 15". Ексгравець збірної України Ващук - про облогу Гостомеля
Зараз українська спортсменка та тренерка разом із близькими перебуває в безпеці і вбачає свою місію в тому, аби розповідати всім правду про російсько-українську війну, зокрема, у своїх соціальних мережах. Водночас титулована легкоатлетка здивована реакцією на напад РФ головного олімпійця країни – президента Національного олімпійського комітету Україна Сергія Бубки, який вперше звернувся публічно до українців тільки на дев’ятий день війни. При цьому він жодного разу не вказав, хто саме скоїв напад на Україну, назвавши повномасштабне вторгнення РФ на Україну "бідою".
"Він узагалі кудись зник на 9 днів, коли інші спортсмени пішли воювати. Вони зараз захищають нашу країну. А наш головний олімпієць десь заховався, відмовчується, наче нічого не відбувається. Якраз у такі моменти потрібно підтримати. Такі моменти показують, хто є хто. Людина говорить загальними словами, не називаючи війну війною, не кажучи, хто в нас агресор і хто нападає, коли наші хлопці лежать в окопах, у бруді, холоді і в голоді, стримуючи цю агресію. Я відчуваю неповагу до людини, яка до кінця не розуміє, що відбувається. Так не повинно бути", – наголосила легкоатлетка.
На запитання, чому ж російські атлети ніяк не реагують на все, що відбувається, українка відповіла наступне:
"Вони всі на державному забезпеченні. А своя сорочка ближча до тіла. Вони, напевно, думають: «Ну, там щось відбувається. Моя хата скраю – нічого не знаю». Але моя позиція щодо цього чітка: якщо ти не доносиш те, що війна – це жахливо, її необхідно зупинити, то ти є співучасником цього злочину. Від мовчазної згоди натовпу відбуваються всі злочини. Завжди спорт був у політиці, адже він є сферою впливу".
На думку призерки Олімпійських ігор-2008, у цій війні важливішу роль зіграють успішні бойові дії, аніж дипломатичні перемовини. Однак вагомими є й економічні санкції, що чинитимуть тиск на російське населення. Спортсменка вважає, що їхня ефективність має довгострокову перспективу, але водночас не сумнівається – перемога в будь-якому разі буде за Україною.
"План росіян щодо нападу на Україну провалився. Вони можуть скільки завгодно «бряцати» зброєю, але вони нічого не можуть зробити з українською армією. Авжеж, вони зляться. Їм тільки і залишається, що бомбити мирне населення, влаштовувати гуманітарні катастрофи і чекати, щоб ми благали про помилування. Да фіг вам! Не буде такого. Українці вже настільки об’єднались і готові обстрілювати ворога в кожному селі. Можливо, це жорстко звучить. Але йде війна, і в нас гинуть невинні люди. Нехай ідуть за російським кораблем", – резюмувала українка.
Читайте також: "Російський народ сліпий". Український гімнаст Ковтун - про виступ під час війни й гімнастів з Росії
