Ексклюзивний коментар президента Міжнародного паралімпійського комітету Ендрю Парсонса для Суспільне Спорт — про допуск представників Росії та Білорусі під національними прапорами на Паралімпіаду, потенційну участь російських військових на наступних Іграх у Лос-Анджелесі, а також про те, як на це реагують в Україні.
Перед стартом зимових Паралімпійських ігор у Мілані Генеральна асамблея Міжнародного паралімпійського комітету ухвалила безпрецедентне рішення: допустити до змагань представників Росії та Білорусі під їхніми національними прапорами. Таким чином, МПК не лише повернув представників цих країн до змагань — уперше з часів Ігор у Сочі у 2014 році вони отримали можливість виступити на Паралімпіаді під національними прапорами.
Спершу російські та білоруські параспортсмени залишалися поза Паралімпіадою — не встигли взяти участь у відбірковому циклі. Проте у підсумку потрапили на Ігри — Міжнародний паралімпійський комітет надав право виступити на змаганнях шістьом російським та чотирьом білоруським параспортсменам.
Рішення МПК зустріло суттєвий супротив: Україна, а згодом й інші країни оголосили бойкот церемонії відкриття Паралімпіади-2026. Втім Міжнародний паралімпійський комітет не змінив цього рішення, хоча згодом самих російських параспортсменів освистали під час виходу на урочистий захід.
По ходу самих змагань українські параспортсмени неодноразово відзначали, що мають негативні емоції від перебування на одній локації з представниками Росії та Білорусі. А згодом і перетнулися з ними на одній трасі — у кваліфікації з лижних перегонів.
Суспільне Спорт поспілкувалося з головою МПК Ендрю Парсонсом, який відвідав кваліфікацію лижних перегонів, щодо допуску представників Росії та Білорусі під національними прапорами на Паралімпіаду-2026. Окремо Парсонс прокоментував ризики щодо створення небезпечного середовища для українських параспортсменів, які змушені змагатися поруч з росіянами та білорусами, а також відреагував на потенційну участь російських військових, що брали участь у війні проти України, на наступних літніх Паралімпійських іграх у Лос-Анджелесі.
— Сьогодні вперше українські спортсмени були змушені змагатися з російськими та білоруськими параатлетами. Що ви можете сказати про цю ситуацію, в яку вони вимушено потрапили?
— Перш за все, думками я завжди із жертвами вторгнення. Ми розуміємо чи, краще сказати, намагаємося зрозуміти, через що на гуманітарному рівні проходить Україна впродовж останніх чотирьох років — це жахливо, інших слів немає. Для спортсменів це можливість підняти прапор України настільки високо, щоб чути національний гімн. Я вірю, що це найкращий спосіб для атлетів продемонструвати силу України — підняти прапор якомога вище. Ми усі, включно зі спортсменами з інших країн, могли чути національний гімн України. Це мій основний месседж для них. Розумію, що життя — це не лише спорт, що у 21-му сторіччі вторгнення в іншу країну це щось жахливе. Це повністю суперечить цінностям спорту.
— Чи створює допуск російських та білоруських спортсменів додатковий виклик для українських атлетів, які і так проходять через низку інших викликів?
— Гадаю, це несе у собі додаткові виклики для усіх залучених осіб на цих Іграх. Але, якщо брати до уваги емоційний аспект, то так, несе. Проте це рішення було ухвалене членами Генеральної асамблеї Міжнародної паралімпійського комітету — це не те що я, як президент, може змінити [власноруч]. Нам треба було прийти до цього і втілити у життя. Очевидно, ми розуміємо, що Україні на рівні нації, громадян та місцевого паралімпійського комітету це рішення не подобається — ми поважаємо цю думку. Але ми хочемо зосередитися на спорті та надати шанс українським спортсменам вигравати медалі тут та бути певними, що увесь світ знає: Україна чинить супротив і вона є сильною навіть у такі складні часи.
— Водночас ви кажете, що дозволите російським параспортсменам, що брали участь у війні, змагатися на наступних Паралімпіадах, що це буде нормально, якщо колишні солдати будуть тут виступати. Чи це не створює кризову ситуацію для безпеки?
— Міжнародний паралімпійський комітет — це спортивна організація. Ми не можемо вирішувати, хто є поганими чи хорошими солдатами. Що я можу сказати — у нас багато країн, що мають військові програми і ці чутки про російських «fast-tracking athletes» (що інтегруються за прискореною схемою) не відповідають дійсності. Наскільки нам відомо, ці спортсмени тренуються роками і їм потрібно спершу подолати відбір на Ігри. Тож ці чутки про російських «fast-tracking athletes» у Лос-Анджелесі, як на мене, є беззмістовними — це радше спосіб політизувати Ігри. Ми ж намагаємося зосередитися на спорті і, як я вже сказав, це не наша справа судити солдатів — для цього є міжнародні трибунали. За воєнні злочини має бути покарання, а людей, причетних до цього, мають саджати у в'язницю на багато-багато років.
Не можна створити спортсмена за півтора-два роки — потрібен [час]. Навіть тим атлетам, які зазнали травм під час війни, спершу треба реабілітуватися, потім обрати спорт, почати тренуватися, отримати класифікацію, відібратися [на змагання]. Я кажу про те, що це фантазії, що ці спортсмени зможуть змагатися на Іграх у Лос-Анджелесі.
— Війна триває вже 12 років, тож у них було чимало часу стати паралімпійцями. Тож якщо цих паралімпійців, які брали участь у російсько-українській війні, буде все ж допущено, який комплекс дій буде з боку МПК, щоб створити безпечне середовище для всіх атлетів?
— Ми створюємо його тут, у селищі Мілана та Кортіни, наприклад. Жодних інцидентів у паралімпійському селищі не було, я сам відвідував спортсменів. Наше селище працює 24/7, жодних інцидентів не було. А якщо згадати, що було чотири роки тому, то це було однією з причин, чому ми заборонили участь російських та білоруських спортсменів — бо атмосфера у селищі ставала агресивнішою. Тому тоді ми вирішили відправити атлетів з Росії та Білорусі додому, коли вони вже були у селищі. Єдина річ, яку можна завжди сказати про Міжнародний паралімпійський комітет — коли у цьому є потреба, то ми ухвалюємо рішення. І якщо є загроза проведенню Ігор або ж атмосфері у селищі, тоді ми ухвалюємо такі рішення, як от було чотири роки тому.
— Чи будете ви відповідальні, якщо щось станеться?
— Відповідальність буде на тому, хто б не був ініціатором. Якщо щось станеться, то ми ухвалимо рішення.
