Традиційний український костюм на Рівненщині виготовляли з льону чи конопель. Ткали полотно, а шматки тканини, необхідні для пошиття, відривали, адже не було ножиць. Зшиті вручну частини вишивали, кожен візерунок та колір ниток мали певне значення. Нині такі костюми вивчають, аби зберегти культурну спадщину регіону.
Про це в етері Українське радіо. Рівне розповіли етнографиня, дослідниця традиційного народного одягу Алла Українець та директорка обласного центру народної творчості Ірина Рачковська.
Зі слів Алли Українець, пошити сорочку раніше було непросто, адже фабричні тканини з'явились пізніше, до того використовували домоткане полотно:
"Тут треба було добре попрацювати для того лише, аби підготувати нитки. Використовували два основних матеріали рослинного походження: льон і коноплі. Коноплі більше вирощували у південній частині Рівненщини, льон — на Поліссі. А ще були вовна і шкіра, кожен господар сам вмів щось примітивне — чоботи навіть зробити. Наші люди були вмілі та кмітливі".
Який вигляд мав традиційний костюм
Етнографиня розповіла, що традиційний костюм мав багато елементів: сорочка, плахта, вінок та інші:
"Основна частина одягу — це сорочка, яку ми називаємо "вишиванкою". Давні сорочки збереглися і в нашій музейній колекції, це довгі сорочки з вишитими подолками, з полотна лляного або конопляного. У чоловіків були довгі сорочки до середини литки, в жінок — до п'ят майже. Костюм — це не щось стале, застигле, він змінювався в залежності від моди, наявності матеріалу".
Зі слів дослідниці, сорочки носили навипуск, і тому нижній край теж оздоблювали візерунком:
"Довгі сорочки підв'язували плетеними сітчастими поясами. Це дуже цікава техніка, плели їх жінки вручну. Або шкіряні ремені носили, відомі ще з розкопок древніх слов'ян. До таких поясів підвішували ножі. У нас не було аж занадто широких шароварів козацьких, були звичайні по крою штани".
Алла Українець зазначила, що спідниці з'явилися пізніше, жінки користувались прямокутними шматками тканини, якими огортали тіло:
"Ці прямокутні шматки тканини називались "обгортками" в одних регіонах, в інших — "плахтами", і у нас існувала в давнину плахта. Фартух мав бути обов'язково, без фартуха не можна було вийти на вулицю, це вважалося навіть гріхом. Він прикривав передню частину спідниці, тому що спідниці не мали застібок, як і плахта. Вона просто підвішувалась на мотузок, мотузок зв'язувався десь під грудьми. З допомогою фартуха жінка виглядала охайною і приховувала те, що не повинно було бути видимим для людського ока".
Головні убори свідчили про соціальний статус
Особливе значення мала намітка — йшлося про соціальний статус заміжньої жінки:
"Коли дівчина виходила заміж, вона не мала права більше заплітати волосся і повинна була його ховати під головний убір. Не має значення, скільки їй було років — 16-17, вона ніколи після весілля не могла "засвітити" своїм волоссям. Воно ховалося під намітку — довге рушникоподібне полотнище, яке обвивало голову так, що жодна волосина не виб'ється звідти".
Зі слів дослідниці, хустку дівчина в'язала під підборіддям, а заміжня жінка замотувала кінці назад, і таким чином закріплювала свою зачіску:
"Довге волосся жінка заплітати в косу не могла, тож вона замотувала волосся на спеціальний обруч, він називався "кічка", "кімбалка". Або із свого волосся робила обруч: скручувала волосся, намотувала колом на голові, шапочку одягала, щоб все це не розповзалося, а тоді одягала головний убір — намітку".
Етнографиня розповіла, що в українських родинах існувала традиція шити святкове вбрання до Пасхи, проте не всім це вдавалося. Найбільш святковим вважалося весільне вбрання:
"Дівчина на виданні шила декілька святкових сорочок. Коли вже засватана була, готувала посаг — весільну сорочку собі і майбутньому чоловікові, він одягав її на другий день. Спочатку материну, потім ту, яку наречена вишила. В таких святкових сорочках, як правило, заповнювався вишивкою весь рукав, комірець, манжети. Якщо це була сорочка на будень, то зазвичай оздоблення було мало. Хоча все залежало теж від майнового стану".
Як зберігають традиції
Ірина Рачковська розповіла, що зараз у громадах закликають спілкуватися із старшими жінками, чоловіками, в яких ще збереглися давні строї, фотографувати чи знімати одяг на відео для подальшого відтворення орнаментів, колористики:
"Центр народної творчості проводить безліч заходів, подій щодо безпосередньої промоції. На цьому тижні, 4 вересня, провели Всеукраїнський форум нематеріальної культурної спадщини, на якому буде демонстрували строї Рівненської області і безпосередньо західного Полісся".
Вона зазначила, що тепер багато дизайнерів та звичайних жителів Рівненщини використовують у своєму вбранні елементи традиційних українських костюмів.
Суспільне Рівне у Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook
