Багатодітна сім'я Федоровичів переїхала з Донеччини на Рівненщину понад півтора року тому. У подружжя Олесі та Валентина — дев'ять дітей, одна дитина народилася вже у Дубні. Наразі родина займається облаштуванням умов для подальшого проживання у будинку, який господар віддав їм у користування.
Переселенка Олеся Федорович розповіла Суспільному, як живе їх багатодітна родина.
У серпні 2022 році багатодітна сім'я через повномасштабну війну переїхали з рідного села Георгіївка, що на Донеччині, у Дубно.
"Я тут ніколи не була, навіть не думала, що я тут колись буду. Нам тут подобається. Дубно — дуже гарне містечко. Ми тут живемо понад рік, ми вже звикли до нього, вже воно нам як рідне. У Георгіївці бойові дії були дуже близько, постійно було чути вибухи. Практично нічого собою не брали, що було на нас надіто, те ми й взяли, і два дитячих рюкзаки з речами й одну сумку. ", — згадала Олеся.
Після того, як сім'я переїхала на Рівенщину, Олеся народила хлопчика Тимофія, йому вже майже рік.
"Тепер нас 11 людей. Найменшому хлопчику Тимофію — дев'ять місяців. Дівчинці Даринці рік і 9 місяців. Далі Єфим, Микита, Альонка, ще в нас є Давид та Матвій. Ще у нас є Ярослав і найстарша дівчинка — Яна. У нас сім школярів, також дітки у нас відвідують школу іноземних мов. Старший хлопчик займається волейболом у спорткомплексі. Один хлопчик у нас ходить на малювання, йому дуже подобається", — говорить Олеся.
Переїхати у Дубно родині Федоровичів порадили знайомі. Господар будинку грошей за проживання у переселенців не бере, вони платять лише за комунальні послуги. Для дітей облаштували ігрову та спальні кімнати, меблі надали волонтери та місцева влада.
"З такою родиною важко знайти будинок. Ми приїхали, тут не було нічого. Добре, що кімнат багато. Через те, що речей багато, треба все складати, тому хотілося б ще шафу. Багато часу займає миття посуду, я дуже мрію про посудомийну машину. Всі сядуть, поїдять — і вже гора. Дякувати Богу і так, що все-таки у нас і вода є, і туалет, і ванна кімната. Сумувати нам не доводиться, постійно є чим зайнятися", — каже переселенка.
Олеся розповідає, що кожного дня готує великі порції страв на всю родину, раціон намагається урізноманітнювати.
"Вдома дуже багато закруток залишилося. Нам люди багато допомагали, давали нам закрутку різну. Я тут теж трошки позакривала: компоти, салати, огірки, варення, полуниця. Ви знаєте, що ми практично нічого для цього і не купляли", — додала жінка.
Нині сім'я отримує державні виплати для переселенців та на двох маленьких дітей. Чоловік Олесі Валентин заробляє на підробітках. Також родина має земельну ділянку, її використовують для вирощування городини.
"Хлопці мої скопали мені все. Помідори ми їли все літо. Насадили цибульки, і морковки, і кріп, горох діткам садили. Місця дуже мало, вдома у нас був більший город — біля однієї сторони 30 соток, з іншої сторони садок", — говорить переселенка.
Родина наразі не знає, що з їхнім будинком на Донеччині.
"Надіємося, що скоро закінчиться війна, молимося про це, дякуємо Богу, що все-таки ми живі, здорові, що дітки наші з нами. Років півтора тому — в нас вже були вікна побиті, фасад побитий, дах побитий, усі будівлі навколо, в нас було все розбите. Там постійно йдуть бойові дії й до цього часу, але село евакуювали повністю і не знаємо навіть, чи є там хата, чи немає. Ми розуміємо, що туди немає куди вертатися", — говорить Олеся.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook
