Король ромів Януш Квек, який на початку Другої світової війни втік з окупованої Польщі на Рівненщину, став "основним подразником для радянських спецслужб". Його родину і всіх представників цього етносу НКВС вважали шпигунами й іноземною агентурою, а, по-друге, шукали "циганське срібло-золото". Про це розповів голова науково-редакційної групи "Реабілітовані історією. Рівненська область" Андрій Жив'юк. У новій — десятій книзі з цієї серії вмістили нарис про репресії проти ромів, які чинили НКВС на Рівненщині на початку Другої світової війни. З його слів, цю тему в історичній літературі подають вперше. А ще десятою книгою редакційна група завершила роботу над карними справами репресованих жителів Рівненщини, це майже 26 тисяч імен.
Про роботу над документами, частина з яких стали доступними після розсекречених архівів СБУ, та наступний етап праці редакційної групи Андрій Жив'юк розповів у інтерв'ю Суспільному.
— Десяту книгу в дописі ви назвали багатостраждальною, зазначили, що її дорога до читача була довгою й від моменту, коли віддали в друк, минуло більше року. Врешті таки тримаєте книгу в руках — і це привід поговорити загалом про всі десять томів серії "Реабілітовані історією", це праця упродовж 17 років і це...
— 25 тисяч 969 імен репресованих жителів Рівненщини. І так, 17 років, якщо рахувати від часу виходу першої книги. А взагалі науково-редакційна група створена в жовтні 2003-го й приблизно у такому ж складі існує вже двадцятий рік. В дев'яти книгах імена подані по алфавіту, а десята уже йде навздогін, тут знов увесь алфавіт, від А до Я.
— Чому так?
— Справи — часто колективні, не одна людина, а п'ять-десять може бути, частина з них —реабілітовані, частина — ні. Такі справи лежали в закритому фонді і доступ до них ми отримали лише в 2015 році, коли був прийнятий декомунізаційний пакет законів, в тому числі й закон про доступ до архівів радянських спецслужб. На той час вийшло десь п'ять чи шість томів, в яких ми по порядку давали імена, дійшли десь до К чи Л й вирішили вже довести до Я, а тоді дати невидане окремим томом. Тобто в десятій книзі: основний фонд — справи, які були недоступні для нас до 2015 року; ті, кого ми загубили в процесі підготовки книг, бо це ж величезний масив; ті, кого реабілітували з 2018 року.
І от з раніше недоступного фонду маємо приблизно дві тисячі імен. Також в десятій книзі, як і в кожній з попередніх, дали вступний блок, я називаю його дослідницький. Це нариси про політичні репресії, зокрема, про трудову колонію інтернованих армії УНР в Бабині, про посла Микиту БуруПолітичний, громадський і церковний діяч, уродженець Великого Олексина біля Рівного. У 1930, 1935 і 1938 рр. обраний послом до польського сейму.У 1939 р. арештований радянською владою і з родиною вивезений на Сибір. У 1943 р. виїхав у Велику Британію. У 1945 р. – голова тимчасової управи Союзу Українських Вояків у Польських Збройних Силах, з 1946 р. – перший голова Союзу Українців у Великій Британії. З 1947 р. був в ініціативній групі для створення Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії. У 1948 р. виїхав у Канаду. і його родину Руслани Давидюк. Є два моїх нариси про репресії циганАндрій Жив'юк у статті і журналісту Суспільного пояснив, що вжив цю форму, опираючись на документи і ту лексику, що побутувала в 1939-41 роках, на які припали репресії. Її також використовували тодішні спецслужби. Андрій Жви'юк також зробив примітку, що у статі вжито історичну і побутову українську назву групи народів індійського походження, які проживають у багатьох країнах світу, а в офіційних документах та засобах масової інформації нині вживається також назва роми., це сюжет абсолютно новий.
— В нарисі йдеться про ромів, які жили на Рівненщині?
— Вони пов'язані з областю, але не рівненські. Що сталося — 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, почалася Друга світова війна — і значна кількість євреїв, ромів знялися з центральної Польщі та перейшли сюди. А через два тижні Рівненська область стала територією, куди прийшли совєцькі влада і війська. Й тут вони потрапили під репресії радянських спецслужб.
— Що інкримінували ромам?
— Співпрацю з польською владою, німецькою розвідкою, що вони виконують якісь завдання не тільки на Рівненщині, а й в західних областях. Але слідство чомусь доручили провадити саме управлінню НКВС Рівненської області. Сюди потрапила родина тодішнього ромського-циганського короля Януша Квека, якого коронували в 1937 році в Польщі. Він був таким основним подразником для совєцьких спецслужб. Усіх з його родини, близьких арештували, більшість з них загинули.
З коронуванням дуже цікава історія. Цей інститут циганських королів — рудимент минулих часів, який у ХХ столітті перетворився у театралізоване дійство і коронування Януша Квека було таким. Але в НКВC таких жартів не розуміли і на повному серйозі розглядали його як короля. З двох мотивів, один — це шпигуни, п'ята колона, яка працювала проти совєцької влади. А другий — шукали золото-срібло циганське, легендарну золоту підкову. Є ж міфи, що в циган багато золота, особливо королі, барони дуже багаті. НКВС це теж цікавило, дуже!
— Які покарання, терміни отримували роми?
— Та їм практично нічого й не дали — не встигли. В червні 1941 року Німеччина напала на СРСР і їх вивезли в тюрми східних областей. А там — хтось помер, так і не отримавши вирок, хто був засуджений вже там і відбував покарання, про долю декого ми не знаємо, а декого розстріляли, тобто їм інкримінували й такі злочини, які потягнули навіть на розстріл. Ромів вважали елементом небезпечним, неблагонадійним, вони ж неконтрольовані були, кочували, тим більше в прикордонній смузі. Від них хотіли очистити цю територію і вжили відповідні заходи. Є великий масив літератури, але про це не написано ні слова.
— Тобто фактично в цій книзі вперше подали цю тему?
— Думаю, що так. В сучасній історіографії існує сегмент досліджень, присвячений репресіям ромів, ще 30-х років, бо вже тоді це було в Радянському Союзі. Але в історичній літературі практично немає згадки про переслідування і репресії ромів з боку НКВС на початку Другої світової війни. Фактично, тоді більшовицька влада виявилася партнером нацистів в організації переслідувань циган за етнічною ознакою. Інформація про репресії НКВС стосовно циган 1939-41 років відсутня також у збірнику, підготовленому в рамках програми Міжнародної громадської організації "Міжнародний фонд "Взаєморозуміння і толерантність": Переслідування та вбивства ромів на теренах України у часи Другої світової війни: Збірник документів та спогадів". От нацисти, гестапоТаємна державна політична поліція Третього Райху в 1933−1945 роках, призначена для боротьби з супротивниками націонал-соціалістичого режиму. Здійснювали каральну політику, як у Німеччині, так і на окупованих нею територіях, розслідували діяльність всіх ворожих до нацизму сил. Також гестапо мало право превентивного арешту — ув'язнення або заслання до концентраційного табору без судового рішення., СДСекретна служба безпеки нацистів. Сформована в 1932 році з метою забезпечення безпеки Гітлера і нацистського керівництва. У 1934 році вона також стала шпигунським відділом таємної поліції, а в 1938 році їй передали шпигунські повноваження над усім Рейхом. — це погані, вони знищували ромів, а НКВС — якби й ні при чому. Але виявляється дуже навіть при чому.
— Відомо, скільки ромів потрапили під ці репресії, хоча б приблизні дані?
— Є дві справи на них колективні, кілька десятків людей по них проходять. Це ті, кого звинувачували, але ж є члени їхніх сімей, родин, з якими вони табором кочували. В одному могло бути до сотні ромів, можливо, більше, точною інформацією не володію. Й от цілий табір в примусовому порядку вантажили у вагони і відправляли в спецпоселення на схід. І про репресії проти ромів — навіть у звітності НКВС немає й сліду. Є, наприклад, про євреїв, яких влітку 1940 року їх відправили на схід, в документах їх називають біженці з території генерал-губернаторства.
— Є в книзі про представників інших нацменшин, проти яких також чинили репресії радянські каральні органи?
— Тут є ще одна стаття, теж я готував, це вже в часі 1943 рік і далі. Представники різних народів — вояки УПА і учасники підпілля за документами нашого галузевого архіву, Служби безпеки Рівненської області.
— Хто ж був у складі УПА, тому що постійно педалюється, що це утворення, де були суто українці, які, м'яко кажучи, погано ставилися до представників інших народів?
— Я вивів таблицю на основі документів, які є на цих людей і дав її в кінці книги. В цій таблиці — азербайджанець, тільки одного вдалося знайти. Було більше, але всіх не можна ідентифікувати. Білоруси, зрозуміло, вони тут поблизу. Грузини, євреї, немало, до речі. Також казахи, молдавани, німців вдалося знайти, небагато. Для мене мотивацією в цьому пошуку було й те, чи був хоч один поляк в українському русі. Я знайшов двох. Щодо одного можна дискутувати, бо мати в нього — українка, а батько — поляк. Але він ідентифікував себе як поляк. Навіть після решту називав себе поляком, був арештований, його розстріляли. А другий — етнічний поляк, в 1939 році з сім'єю разом висланий на схід совєцького союзу, там жив. Потім його мобілізували в червону армію, воював, потрапив у німецький полон, звідти втік і прибився до УПА. На Острожчині, до речі, він там навіть в одному чи двох боях бився, потім його піймали, засудили і він помер в ув'язненні.
— Росіян в цій таблиці багато...
— В основному червоноармійці колишні — втікали з полону німецького, потім йшли хто в червону партизанку, а хто — в УПА. Далі по таблиці — таджики, татари, чехи, чуваші, серб навіть один. Підсумую статистику за національним складом серед виявлених учасників підпілля — найбільше росіян — майже 40%, білорусів — 22%, євреїв — 10%, інших — невеликий відсоток. Це якщо за 100% беремо представників усіх нацменшин, які перебували в УПА. Щодо татар та інших віддалених від України народів — це переважно військовополонені нацистів, які після звільнення чи втечі вливалися в УПА. Білоруси, євреї і чехи — здебільшого уродженці чи жителі Рівненщини, або сусідніх регіонів. Білоруси переважно співпрацювали з підпіллям ОУН. Євреї перебували в УПА як медики, хоча вдалося знайти й декількох, які були у бойових сотнях УПА і воювали зі зброєю в руках.
— Якщо говорити загалом про часові рамки, на які припали репресії людей — чиї імена в серії "Реабілітовані історією"? Зрозуміло, що вони починаються з приходом радянської влади на Рівненщину і до яких років тривають?
— Аж до 80-х років ХХ століття. Бо в 50-х були репресовані ті, хто чинив збройний опір. Потім репресії пішли на спад і вже не мали того розмаху, але не припинилися. Були ж люди, незгідні з системою. Наприклад, поширювали листівки, виступали з антирадянською агітацією, пропагандою, які їм інкримінували. У нас на Рівненщині, боюся помилитися, але десь у середині 80-х років відбулися останні арешти і ув'язнення. А сусіди наші на Волині виявили, що у 1989 році розстріляли колишнього упівця. Спочатку його звинуватили в якихось там злочинах проти людяності, він відсидів, вийшов на волю, а потім знову арештували і засудили до смертної кари. У 89-у році!
Річ у тім, що вже на етапі розпаду СРСР влада оцей жупелОпудало. У переносному значенні "те що наводить страх" українсько-буржуазного націоналізму знову витягла з шухляди і почала ним розмахувати, мовляв, дивіться, ви підтримуєте цих націоналістів, а вони — злочинці, негідники, поширювали ці страшилки. Людей повторно арештовували, судили, страчували, процеси були публічні, в газетах висвітлювали. При тому, що на Рівненщині не було офіційного осередку Гельсинської спілки чи інших опозиційних структур, але були люди з ними пов'язані. І їх тут затримували, арештовували і судили. Це цікавий сегмент, репресії 60-х та 80-х років, давно збираюся зробити про це узагальнений матеріал, сподіваюся, дійдуть руки.
— Коли почався процес реабілітації репресованих?
— Ще за союзу, 16 січня 1989 року ще вєрховний совєт СРСР прийняв постанову про реабілітацію певних категорій людей, репресованих у 20-50-х роках. Він не був масштабним, але все такий йшов. А потім — закон України 1991 року — реабілітація йшла масово, 1991-1993 роки. СБУ готували ці справи, передавали в прокуратуру і її працівники вдень і вночі пачками штампували рішення по реабілітації. В окремих випадках, які були складні, передавали в суд, який ухвалював рішення. Але в середині 90-х сказали: чекайте, чи тих ми реабілітували? Й розпочали зворотній процес, дереабілітацію. Хоча тут, вважаю, треба було індивідуально розбиратися, бо цей контингент дражливий.
Процес реабілітації триває, працюють і обласна, і національна комісії, вже відповідно до закону "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного і тоталітарного режиму" в редакції 2018 року. З'являються нові люди, які от тільки реабілітовані. Наприклад, в 2023 році національна комісія вже засідала, 19 з Рівненщини реабілітували, їх в книзі немає. Перед тим було рішення, там 25, по-моєму, вони теж сюди не потрапили.
— Це означає, що будуть 11-й і наступні томи?
— Наступний том, на основі інформації про заарештованих і засуджених по Рівненщині ми вже не зможемо підготувати, бо практично вичерпали цю кількість.
— Тобто десять томів вмістили все те, що ви знайшли по карних справах і конкретних вироках в архівах, особливо з 2015 року? Все вибрано й опубліковано?
— Не все, але 99%. Залишилися, спецпоселенці, яких ми поки не вміщували. Це ті, кого не судили, а в адміністративному порядку за рішенням органів совєцької влади, відправляли в примусовому порядку десь на Крайню Північ, Далекий Схід, Зауралля, в Сибір. Знаєте операцію "Захід" 1947 року. А таких операцій було десятки, починаючи з 1939 року — до середини 50-х років. Це величезна маса людей. Можна прикинути: один "враг народа" і його родина, а на той час сім'ї були великі. І думаю, що десь 1:3 чи навіть 1:4 рахувати.
Ми зараз напрацьовуємо цю базу даних, до 1990 року вона зберігалися в КДБ, а після ГКЧП в 91 році, як розповідали тодішні працівники міліції, самоскидами привезли гори цих справ на подвір'я органів МВС, вивантажили і сказали: забирайте. І варто віддати належне їхнім працівникам, що це все зібрали, посортували й архівували. Але доступу до цих справ до 2015 року не було, при тому, що всі спецпоселенці у 1991 році були реабілітовані стовідсотково автоматично, це ж були позасудові репресії.
— Отже, один етап оприлюднення інформації про репресованих жителів Рівненщини завершений і на черзі наступний, ще чисельніший?
— В постанові Верховної Ради ще 1992 року про застосування закону про реабілітацію прописали, що, крім юридичної, треба здійснити ще громадську реабілітацію цих людей, підготувати і видати серію книг. Але тоді навіть уявляли, у що це виллється, яка це грандіозна робота буде, на десятиліття, якщо з 1992 року — це вже 30 років, а група наша 20 років як створена.
— "Реабілітовані історією", на вашу думку, це книга пам'яті, мартиролог?
— Назва "Реабілітовані історією" — досить вдала, вона прижилася. Бо ідеться саме про реабілітацію громадську — реабілітацію людей не тому, що вони не порушували якийсь закон і суд, чи якийсь орган, який має на це право, визнав, що вони цього не робили. А щоб в очах інших вони не були ніякими злочинцями. Тут вирізнив би два моменти. Перший — повернення доброго імені в суспільстві. І вужчий, родинний — просигналізувати їхнім нащадкам, бо багато хто досі не знає, що сталося з людиною, де поділася. Завдання — дати цю ниточку, щоб вони могли знайти інформації про рідного, близького і багато хто цим скористалися.
— Що буде далі з цими, вже опрацьованими науковцями, справами?
— Взагалі, є ідея створити в Києві централізований архів і звезти всі документи туди з усіх регіонів. Для цього вже навіть приміщення виділили. Це має бути архів колишніх репресивних органів, тоталітарних совєцьких. І там всі ці документації мають зберігатися. Так, як в Польщі, наприклад. Але далі виділення приміщення справа поки не йде. Там колосальні треба кошти, щоб його обладнати і начинити по-сучасному. Але війна — і це все поки зависло.
— Чи вплинуло повномасштабне вторгнення на те, що більше року не могли видрукувати десяту книгу?
— Те, що відбувається в Україні, звісно, наклало відбиток на те, як книга йшла до читача, це об'єктивні причини. Але додалися ще й необ'єктивні, назву це людським фактором. Але, в підсумку, посприяли члени редколегії. Так, вони керівники структур і служб, але без них робота йшла б дуже складно. В нас з ними непогана співпраця — від фінансування — до вирішення питань, скажімо, пов'язаних з виходом цієї книги. Друк усіх десяти книг профінансували з обласного бюджету.
Електронна версія десятої книги "Реабілітовані історією. Рівненська область" тут.
Читайте і дивіться Суспільне Рівне на платформах:
