Село Соломка Деражненської громади — за 40 кілометрів від Рівного. Станом на початок листопада тут проживає 31 людина. Попри те, що у селі немає дороги та інфраструктури, місцеві жителі свої домівки покидати не хочуть. Суспільному вони розповіли, як готуються до зими.
Марія Ілючок приїхала з Рівного до своєї мами, яка мешкає одна, аби допомогти підготуватися до зими.
"Село на межі вимирання. Немає чоловіків, немає кого найняти. Пенсія невелика, газу немає. Заготовлюємо дрова, мало що, може когось прийдеться прихистити на зиму, в нас хати пустують", — каже рівнянка Марія Ілючок.
"Я люблю село. Рубаю дрова, ложу поліно і думаю: орка одного, другого, нафіг всіх, чого вони сюди прийшли? І так я заспокоююся, чесно", — розповідає Марія Ілючок.
Вона додає: крім дров, допомагає матері заготовлювати гриби.
87-річна Олександра Ілючок, все життя прожила у Соломках.
Жінка ходила до школи у сусіднє село, тут вийшла заміж та працювала у місцевому колгоспі.
"Тут колись був ліс, покорчували його та й стали тут жити. Я постійно на сівалках їздила. Льон вирощували, зерно сіяли, жито", — розповідає Олександра Ілючок.
Крім того, жінка вишивала подушки, рушники, вишиванки та картини.
А ще Олександра Ілючок підпрацьовувала швачкою.
"А коли було шити — ввечері шити. Вишивала, до 3 годин сиділа, навишивала тих вишиванок. Оце прямо вишивала, без канви, без нічого, по полотні", — каже пані Олександра.
А ще пенсіонерка має колекцію оленячих рогів. Розповідає, покійний чоловік знаходив їх у лісі. Каже, й сама кілька знайшла.
"Підеш, сапаєш — лежить у зіллі, бо вони ж скидають роги. З п'ять рогів, напевно, вже і віддали", — додає жінка.
Транспорту тут їздить небагато, каже староста села Василь Кравчук. Немає й магазину, аптеки та школи.
Сучасну назву село тримало у 18 столітті, розповідає староста села:
"На початку 18 століття при самих німцях. Воно перейшло вже з їхньої назви у село Соломку. Так, як тут заготовляли солому і тому подібне".
Наталія Верешко, живе у цьому селі вже 23 роки. Розповідає, чоловік — лісничий, донька — першокласниця, а вона займається господарством.
"Буденний день — встанеш, навариш їсти, попораєш, поприбираєш, дитину в школу проводжаєш. Таке, як село — мерва", — каже жінка.
"Що виростили, те і закрили. Свиню виростили — закрили сало. В лісі грибів назбирали. Помідори, кабачки, сацебелі з помідорів своїх. Нам тут, як не є — спокійніше. Хіба, думаємо, може будуть збивати, то десь впаде, а так на таке село не будуть кидати ракети", — каже Наталія Верешко.
Жінка додає: виїжджати з села не планували.
Читайте також
- "Вийду на подвір'я, гляну навкруги — нікого не видно": як живеться в селі на Рівненщині, яке поволі зникає
- "Сік від Чарівниць, щоб захищав від куль захисників та захисниць": у громаді на Рівненщині готують напій для бійців ЗСУ
- Як обігрівачі впливають на організм людини: пояснюють у рівненському Центрі контролю та профілактики хвороб
Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки
Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber
Долучайтесь до нас в Instagram
Ми у Twitter
