У Гощанському районі 2 грудня провели в останню путь загиблого на сході держави 26-річного військового Олексія Капустяна. Він загинув 29-го листопада під час обстрілу позицій наших військових в Новоазовському районі Донецької області. В бійця влучила куля снайпера. Прощалися з Олексієм Капустяном у рідному селі Кринички, а також у сусідньому Тучині, де його поховали. Без батька залишилися трирічна донька.
Спершу із загиблим військовим Олексієм Капустяном прощаються в його рідній домівці у селі Кринички. Тут його родичі, бойові побратими та односельці. Журналістам розповідають: все доросле життя Олексій провів у війську.
Криничківська сільська голова Олена Коваль:
– В 2012-му році пішов у Збройні сили, відслужив до 2013-го. Рік проміжку було часу, щоб закінчити училище, в 14-му році він пішов на війну. Закінчувався один контракт, він підписував інший, в нього геть трошки було часу для сім’ї, мами, брата.
У 10-й гірсько-штурмовій бригаді Олексій служив півтора місяці. До цього був у "королівській" бригаді, але її вивели на ротацію, а військовий хотів лишитися на передовій.
З бригади попрощатися з Олексієм приїхало п’ятеро побратимів, а також десятки військових із інших підрозділів, де він служив.
Головний старшина батальйону Максим Корабльов:
– Він прийшов на полігон перед самим виїздом, звільнився з попередньої частини. Виявився хорошим бійцем, сержантом, швидко влився в колектив з хлопцями. Був старшим на позиції, думаю, за такий короткий період часу – це достатньо високий показник. На позиції був розстріл, і куля втрапила снайперська. Зразу кинулися допомогу надавати, але не змогли допомогти.
Село Кринички невелике. Тут живуть півтори сотні людей і всі один одного знають, – каже сільська голова. Прийшли прощатися ще й жителі сусідніх Річиці та Ючина.
– Щирий, відкритий, спілкувався з усіма. В нього було багато друзів і було багато планів. Хотів допомогти мамі розбудувати хату, зробити ванну і більшу кухню. Мама плакала, казала: сину, ти ж казав, що ти повернешся і все мені зробиш, – додає сільська голова.
Тіло військового від батьківської хати везуть у сусідній Тучин, де розташована найближча церква. Шлях у три кілометри проходить через центр сусіднього села. Перехожі стають на коліна перед процесією.
Панахиду правлять у тучинській церкві преображення Господнього. Пані Світлана навчала Олексія англійської, коли родина 15 років тому приїхала до села і хлопець перевівся до місцевої школи.
Вчителька Світлана Харламова:
– Пам’ятаю клас, сидів ряд, передостання парта. Сидить Альоша – завжди спокійний, врівноважений, добра дитина. Довелося побачити його зараз воїном, мужнім, сильним, загартованим. Є в нього у Facebook фотографія, де він написав такі слова "Назло всім повернуся живим." Не збулося, але в пам’яті нашій він назавжди буде живим, нескореним і мужнім.
Автор: Володимир Струс
