Стародрук 18-го століття "Слово о лжепророках та лжеучителях" поповнив колекцію музею книги та друкарства в Острозі на Рівненщині. Це подарунок від місцевого підприємця В’ячеслава Драчука. Зараз фахівці працюють над науковим описом. Зокрема, вже вдалося встановити дату видання та одного із власників книги.
Про дослідження стародруків, як в умовах війни вчинили з книжковими експонатами і через що у завідувачки музею книги та друкарства Державного історико-культурного заповідника міста Острог Світлани Позіховської громадянська позиція може переважити науковий інтерес — в ексклюзивному інтерв'ю Суспільного.
Чим унікальна і цікава книга, яку подарували музею?
Нашому музею не вперше дарують книги. Цю передав В'ячеслав Драчук, раніше ми теж отримували від нього книги. Але цей подарунок особливий, бо перший від початку великої війни. Крім того, це цікавий стародрук, датований 1780 роком. Він старообрядницький і містить дві промови, які проголошували духовні пастирі перед паствою. Це слово отця Іоана Златоустого "Слово о лжепророках і ложних учителях" і ще промова преподобного отця Єфрема "О Антихристе".
Що таке старообрядницьке видання?
Течія старообрядництва зародилася в Російській імперії на початку 17 століття й після церковної реформи Никоном старообрядці розсіялися по всій імперії. Багато з них осіли на території України. Їхні громади й видання постійно переслідувалися, тому вони змушені були маскуватися. Їхні книги не мають титульних аркушів, тому є складнощі з атрибутуванням. По-іншому ці видання ще називають контрафактними, бо не лише приховували вихідні дані, а й маскували під інші видання.
Під яке замаскована саме ця книга?
Під почаївське, бо маємо заставку, тобто книжкову прикрасу, яка дуже схожа на заставки з почаївських кириличних друків. Але якщо порівняти з оригіналом в будь-якому почаївському виданні, то знайдемо відмінності. Наприклад, буде зайвий листочок в малюнку, або повернутий в іншу сторону, чи лінії грубші. Звісно, це може розпізнати лише спеціаліст, який на цьому знається.
Чи відомо, скільки примірників цієї книги збереглося до нашого часу?
Це нереально сказати, хоча в каталозі по старообрядницьких виданнях Віктора Вознесенського, який і допомагає нам зараз атрибутувати цю книгу, вказано, що такий примірник є в публічній бібліотеці Санкт-Петербурга.
Отже, дослідження книги вже розпочали. Яка задача стоїть перед вами?
Майже детективна. Тому що в книзі збережені всі аркуші, за винятком чотирьох останніх, але немає титульного аркуша. Тому нам потрібно було визначити, що це за книга, хто її автор, зміст книги. Також потрібно ідентифікувати власників, вичитати покрайні записи, яких тут чимало. Палітурка — це ще один елемент, який допоможе більше дізнатися про книгу, тож маємо правильно її описати й ідентифікувати. Дослідимо також папір, тому що на ньому є водяні знаки.
Що з цього вже вдалося зробити?
Визначили авторів, продатували, розібрали водяні знаки. За зовнішніми ознаками можна сказати, що палітурка являє собою дві дубові дошки, обтягнуті шкірою, прикрашені різними тисненими орнаментами. Можливо, чули такий вислів: "Прочитати книгу від дошки до дошки, тобто від початку і до кінця". Але ця палітурка настільки стандартна, що ми не можемо прив'язати її до конкретної палітурної майстерні. Вона могла бути виготовлена в Москві, Вільнюсі, на території Білорусі чи Почаєва, чи ще десь.
Вона досить безлика, але при цьому дасть непогана художньо й естетично оформлена. Якщо погортати, то можна сказати, книга непогано збереглася при тому, що нею активно користувалися, бо аркуші підклеєні різними паперами. На цьому, власне, інформація закінчується.
Як відбувається процес дослідження книги?
Довго, тому що, наприклад, потрібно ретельно все вивіряти. Скажімо, визначили водяні знаки, які мають цифри й підтверджують, що це 1780 рік, і звичайний білий ганчірковий папір, який використали, теж на це вказує, але були сумніви через палітурку. Вона однозначно пізніша, 19 століття. З цим нам допомогли колеги з Національного музею Шептицького і бібліотеки Вернадського.
З'ясували, що з друкарні книга вийшла у так званій друкарській палітурці. За водяними знаками ми ще знайшли зображення ведмедя, це герб офіційний Ярославля на території російської держави, з'ясували, що це папірня онуків одного із відомих папірників Фави. Це теж підтверджує нашу версію про старообрядницьке видання. Окрім того, книга має багато записів, їх треба дослідити. Для цього звернемося до фахівців з палеографіїПалеографія — спеціальна історична дисципліна, що вивчає давню писемність, її еволюцію, характерні особливості правильного прочитання текстів, встановлення їх належності., щоб пришвидшити процес.
Ви гортаєте книгу й на багатьох сторінках по краю є якісь помітки. Вони теж дають якусь інформацію?
Це так звані покрайні написи, їх робили власники книги для зручності, помітити чи винести окремі слова, уривки, щоб швидше знайти улюблене чи потрібне місце. З'ясували, що власників було два. Ім'я одного вже встановили з такого запису: "сія книга обреташися деревни", назву села ми ще не вичитали, коли придивитися, то видно, наскільки це складно. А далі йде "крестьянина Перфілія Іванова". Але загалом, читати покрайні написи — дуже непроста задача, багато скорочень, незвичних нам.
Дуже часто власники книг були неграмотними й могли переставити літерами місцями, могли допустити помилку, написати не ту літеру. Крім того, є специфіка почерку й інколи літери в написанні дуже схожі. Тому маємо в контексті шукати, яка це літера. Крім того, написи зроблені коричневим чорнилом, яке від часу майже зникло. Зважаючи, що книга в нас тиждень, то думаю, що ми провели досить таки велику роботу. Звісно, вона буде продовжуватися.
Скільки часу потрібно, щоб повністю дослідити таку книгу?
Не один тиждень, а, можливо, й місяці. Бо невідомо, коли вичитаєш повне речення вицвілих покрайніх записів з малозрозумілим почерком і скороченнями. Тобто можна сидіти й мордуватися цим цілий день. Складно працювати зі стародруками, але водночас цікаво. Бо вишуковуєш і розкриваєш заховані таємниці.
Працювати із текстами стародруків допомагає спеціальна методика. Також допомагають ілюстрації — герби, печатки, вензелі. Маємо також знайти, яким чином ця книга могла потрапити до Острога, через чиї руки і покоління. Тому ніхто не спрогнозує, скільки часу піде на дослідження. Все, що нам вдасться виявити, ми внесемо у так званий науковий паспорт і дамо повний опис.
Якщо дослідницька робота приведе до Російської Федерації і треба буде надсилати туди якісь запити. Як Ви бачите цю роботу під час війни?
Тут є кілька моментів. Насамперед психологічно-моральний. У мене, звісно, є колеги в Росії, стародручники. І коли почалася війна, я говорю не про 24 лютого, а 2014 рік, то на запрошення приїхати на конференції до Петербурга і Москви відповідала категоричним ні. І зараз для того, щоб працювати з цією книгою, мені не потрібен безпосередній контакт з ними. Якби я вчинила і ким була б більше — громадянкою чи науковцем? Мабуть, переважило б перше. Бо все, що зараз відбувається — не співзвучне із якимись високими гуманітарними місіями, які покладені на дослідників, науковців, музейників.
Є достатньо літератури, є колеги в Україні, Литві, Польщі і якщо потрібна буде консультація — шукатиму альтернативні варіанти. Крім того, є література друкована і в цифрових копіях.
Як вчинили зі своїми експонатами через війну і в якому форматі зараз працює музей книги?
Працюємо в адаптованих до воєнного часу умовах. Наші експозиції розібрані, експонати попаковані з описами і практично готові до евакуації, якщо буде така потреба. Бо ми бачили, чим закінчилося те, що не були евакуйовані музеї Мелітополя, Маріуполя, Іванкова з картинами Приймаченко. Пограбовані музеї в Охтирці, Тростянці, розбита музейна філія чернігівського музею. Оскільки ми прикордонна область і є загроза ракетних ударів, ми не можемо працювати повноцінно, використовуючи для показу наші оригінальні експонати.
Експозиція зараз базується на основі муляжів книг, які ми у свій час виготовили. Також ми розповідаємо про унікальну оборонну вежу, в якій розташований наш музей, використовуємо мультимедійні засоби в роботі з відвідувачами різного віку, водимо індивідуальні і групові екскурсії. Багато працюємо з переселенцями, військовими, які до нас теж приходять.
Читайте також
- "Острозька Біблія", яка ніколи не покидала Острог: як із нею поводяться та чим унікальна книга
- Перший в Україні інтерактивний музей стародруків створили в Острозі
Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки
Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber
Долучайтесь до нас в Instagram
