У Рівному 21 листопада попрощались із народним артистом України, корифеєм драматичного театру Георгієм Морозюком. У віці 77 років він помер внаслідок тяжкого перебігу хвороби, це сталось 19 листопада за кілька годин до прем'єри вистави "Тартюф". Через сумну звістку прем'єру театр переніс.
Поховали актора на кладовищі в мікрорайоні Новий Двір. У 2019-му він дав розлоге інтерв'ю Суспільному, у ньому розповів про початок своєї кар'єри у кіно та на сцені, про роль, яку мріяв зіграти та те, як театр стає сучасним. У цьому матеріалі ми вибрали основні тези тієї розповіді.
Поштовх до акторства
Георгій Морозюк народився у 1944-му в селі Ступно Здолбунівського району, він був шостою дитиною у сім’ї. Із усієї родини актором став тільки він. У інтерв’ю Суспільному він казав, що решта його родини була співоча.
“У мене, можливо, як у найменшого, прорізалось якесь таке почуття і бажання до театру. Я любив грати якісь ігри, у школі записався в драматичний гурток. Це мене захопило, але я ніколи не думав, що буду актором. Але доля розпорядилась, що я ним став. Це важка професія, хоч, на перший погляд, може здатись, що легка”, – казав актор.
Після закінчення школи та служби в армії Морозюк вступив до Київської театральної студії театру ім. Івана Франка.
Спершу було не Рівне
Після навчання у театр Рівного його направили у 1967 році. Але тут він не затримався.
“Я два дні пропрацював у рівненському театрі, мене представили колективу, але основна група студентів, з якими я вчився, поїхала в Дрогобич. І я зірвався і поїхав теж. Там 30 років відпрацював у театрі і потім я переїхав у рівненський театр”, – розповідав Морозюк.
У театрі в Рівному актор пропрацював чверть століття. Про пенсію він “і чути не хотів”.
Про глядача і натхнення
"Глядач наповнює актора", казав Георгій Морозюк та порівнював це із ковтком води, без якого людині не вижити:
"Я іду вулицею і беру там натхнення: той іде веселий, той - і воно мене заряджає. А глядач у залі - тим більше. Якщо глядач є в залі – театр живе, а якщо немає – все, театр мертвий. У нас рівненський глядач, здається, найкращий в Україні, бо зали завжди заповнені".
Про ролі
У відкритих джерелах можна знайти інформацію про понад два десятки десятків ролей, які Георгій Морозюк зіграв у кіно. Сам він казав Суспільному, що точно цю кількість не рахував.
“Моя перша роль була у Гайдая, це була невеличка роль, ще студентська. А моя перша робота, після якої мені не давали проходу – це “Високий перевал” (фільм 1982 року,-ред.). Там я зіграв Юзю, це був чудовий персонаж, хоч і негативний, але це ж мистецтво. І після цього мене побачили", – казав Морозюк.
Глядач знає Морозюка також за роллю священника у стрічці “Вінчання зі смертю”. Це український художній фільм режисера Миколи Мащенка, відзнятий у 1992 році.
“На сцені мені жодного разу не попадалась роль священника. Я страшно переживав. Марченко, коли побачив фільм “Голод”, сказав мені: “Я беру без проб”. Я пішов у церкву в Дрогобичі, деякі речі попросив пояснити. Потям я навіть запропонував режисеру деякі речі і вони потрапили у фільм”, – ділився спогадами про роботу актор.
Він не обирав собі ролей.
“Я не говорив ніколи, що я хотів зіграти таку чи таку роль. Ролі мене самі знаходили. Але зараз відчуваю, що хотів би зіграти Короля Ліра”, – казав він у інтерв'ю Суспільному.
Цю роль йому зіграти так і не судилось.
Про скромність і приклад Джигарханяна
Георгій Морозюк казав, що, попри статус, ніколи не ставився зверхньо до молодих акторів у роботі. Такий підхід у нього, зокрема, після зустрічі на зйомках фільму у Києві з іменитим режисером Арменом Джигарханяном.
“Ми вдягали костюми і тут заходить він. Ми всі по неволі встали. А він підходить до кожного і вітається, подав руку, запитав, з якого я театру, як працюється. І склалось враження, що я його років 20 знаю. От що значить, коли людина не ставить себе зверху. Такий принцип і у мене”, – розповідав актор.
Про сучасний театр
Георгій Морозюк схвально відгукувався про керівника драмтеатру Рівного Володимира Петріва. Той, на його думку, обрав правильну стратегію – осучаснити театр:
“Володимир Юліанович – це “махіна” театру. Що мені у ньому подобається, так це те, що він будує сучасний театр. Бо якщо театр стоїть на одному рівні – він вмирає. А він шукає різні форми, підходи, а це дуже складно. Він знаходить однодумців і ми набрали прекрасну молодь, а це майбутнє театру”.
Звання народного артиста Георгію Морозюку присвоїли у 1993 році. Однією з останніх ролей для нього став привид Гамлетового батька.
Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки
Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber
Долучайтесь до нас в Instagram