Перейти до основного змісту
Рівне попрощалось із Георгієм Морозюком. Чим запам'ятається народний артист України

Рівне попрощалось із Георгієм Морозюком. Чим запам'ятається народний артист України

Рівне попрощалось із Георгієм Морозюком. Чим запам'ятається народний артист України
. колаж із фото з сайту драмтеатру Рівного

У Рівному 21 листопада попрощались із народним артистом України, корифеєм драматичного театру Георгієм Морозюком. У віці 77 років він помер внаслідок тяжкого перебігу хвороби, це сталось 19 листопада за кілька годин до прем'єри вистави "Тартюф". Через сумну звістку прем'єру театр переніс.

Поховали актора на кладовищі в мікрорайоні Новий Двір. У 2019-му він дав розлоге інтерв'ю Суспільному, у ньому розповів про початок своєї кар'єри у кіно та на сцені, про роль, яку мріяв зіграти та те, як театр стає сучасним. У цьому матеріалі ми вибрали основні тези тієї розповіді.

Поштовх до акторства

Георгій Морозюк народився у 1944-му в селі Ступно Здолбунівського району, він був шостою дитиною у сім’ї. Із усієї родини актором став тільки він. У інтерв’ю Суспільному він казав, що решта його родини була співоча.

“У мене, можливо, як у найменшого, прорізалось якесь таке почуття і бажання до театру. Я любив грати якісь ігри, у школі записався в драматичний гурток. Це мене захопило, але я ніколи не думав, що буду актором. Але доля розпорядилась, що я ним став. Це важка професія, хоч, на перший погляд, може здатись, що легка”, – казав актор.

Після закінчення школи та служби в армії Морозюк вступив до Київської театральної студії театру ім. Івана Франка.

Спершу було не Рівне

Після навчання у театр Рівного його направили у 1967 році. Але тут він не затримався.

“Я два дні пропрацював у рівненському театрі, мене представили колективу, але основна група студентів, з якими я вчився, поїхала в Дрогобич. І я зірвався і поїхав теж. Там 30 років відпрацював у театрі і  потім я переїхав у рівненський театр”, – розповідав Морозюк.

У театрі в Рівному актор пропрацював чверть століття. Про пенсію він “і чути не хотів”.

Про глядача і натхнення

"Глядач наповнює актора", казав Георгій Морозюк та порівнював це із ковтком води, без якого людині не вижити:

"Я іду вулицею і беру там натхнення: той іде веселий, той - і воно мене заряджає. А глядач у залі - тим більше. Якщо глядач є в залі – театр живе, а якщо немає – все, театр мертвий. У нас рівненський глядач, здається, найкращий в Україні, бо зали завжди заповнені".

Про ролі

У відкритих джерелах можна знайти інформацію про понад два десятки десятків ролей, які Георгій Морозюк зіграв у кіно. Сам він казав Суспільному, що точно цю кількість не рахував.

“Моя перша роль була у Гайдая, це була невеличка роль, ще студентська. А моя перша робота, після якої мені не давали проходу – це “Високий перевал” (фільм 1982 року,-ред.). Там я зіграв Юзю, це був чудовий персонаж, хоч і негативний, але це ж мистецтво. І після цього мене побачили", – казав Морозюк.

Глядач знає Морозюка також за роллю священника у стрічці “Вінчання зі смертю”. Це український художній фільм режисера Миколи Мащенка, відзнятий у 1992 році.

“На сцені мені жодного разу не попадалась роль священника. Я страшно переживав. Марченко, коли побачив фільм “Голод”, сказав мені: “Я беру без проб”. Я пішов у церкву в Дрогобичі, деякі речі попросив пояснити. Потям я навіть запропонував режисеру деякі речі і вони потрапили у фільм”, – ділився спогадами про роботу актор.

Він не обирав собі ролей.

“Я не говорив ніколи, що я хотів зіграти таку чи таку роль. Ролі мене самі знаходили. Але зараз відчуваю, що хотів би зіграти Короля Ліра”, – казав він у інтерв'ю Суспільному.

Цю роль йому зіграти так і не судилось.

Про скромність і приклад Джигарханяна

Георгій Морозюк казав, що, попри статус, ніколи не ставився зверхньо до молодих акторів у роботі. Такий підхід у нього, зокрема, після зустрічі на зйомках фільму у Києві з іменитим режисером Арменом Джигарханяном.

“Ми вдягали костюми і тут заходить він. Ми всі по неволі встали. А він підходить до кожного і вітається, подав руку, запитав, з якого я театру, як працюється. І склалось враження, що я його років 20 знаю. От що значить, коли людина не ставить себе зверху. Такий принцип і у мене”, – розповідав актор.

Про сучасний театр

Георгій Морозюк схвально відгукувався про керівника драмтеатру Рівного Володимира Петріва. Той, на його думку, обрав правильну стратегію – осучаснити театр:

“Володимир Юліанович – це “махіна” театру. Що мені у ньому подобається, так це те, що він будує сучасний театр. Бо якщо театр стоїть на одному рівні – він вмирає. А він шукає різні форми, підходи, а це дуже складно. Він знаходить однодумців і ми набрали прекрасну молодь, а це майбутнє театру”.

Звання народного артиста Георгію Морозюку присвоїли у 1993 році. Однією з останніх ролей для нього став привид Гамлетового батька.

Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки

Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber

Долучайтесь до нас в Instagram

Топ дня
Вибір редакції
На початок