Максим Трохимчук із Рокитнівської громади, що на Рівненщині, почав займатися спортом у підлітковому віці, а нині тренує дітей і має досвід виступів на міжнародному рівні. Він пройшов шлях від вільної боротьби до змішаних єдиноборств, увійшов до збірної України з панкратіону та брав участь у міжнародних турнірах.
В інтерв'ю Суспільному спортсмен розповів про спробу професійної кар'єри в ММА, участь у турнірі в Бахрейні, роботу з дітьми та про те, що для нього означає представляти Україну на міжнародних змаганнях.
«Я завжди думав: як навчитися битися»
Спортивний шлях Максима Трохимчука розпочався з вільної боротьби у 2006 році. За його словами, прагнення до спорту з'явилося ще раніше — через бажання навчитися захищати себе.
«Я завжди думав: як навчитися битися, як постояти за себе. Коли побачив Кличка, у мене з'явилося дуже сильне бажання. Кажу вітчиму: "Де можна здобути такі знання, як у нього?" А він каже: "Я тебе відведу в Рокитне, будеш ходити, займатися і навчишся". Так я прийшов у спорт».
Спочатку хлопець хотів займатися боксом, однак вітчим запропонував боротьбу. Через декілька місяців тренувань він здобув перше призове місце на змаганнях у сусідній області. Перші роки в спорті, зі слів Максима, були непростими: доводилося поєднувати навчання, тренування та постійні поїздки із села до спортивної секції:
«Я відразу почав дуже тяжко працювати, щоб у мене вийшло. Мені не потрібна була якась мотивація, щоб мене змушували. Навпаки — щоб потрапити на тренування, треба було долати шлях у 40-50 хвилин із села».
Одним із етапів спортивної кар'єри Максима став вступ до Білоцерківського спортивного інтернату, де навчалися юні борці з різних регіонів України. На відбіркових змаганнях Максим посів четверте місце й спочатку не потрапив до складу, однак продовжив тренуватися та просити тренера дати йому шанс.
«Я ходив кожного дня, викладався на тренуваннях і постійно казав тренеру: "Візьміть мене, ви не пошкодуєте". І так я через свою працелюбність домігся місця в спортінтернаті», — пояснив Максим Трохимчук.
Він розповів, що у Київській області він провчився три роки, після чого його відрахували за порушення дисципліни. У 16 років Максим на певний час залишив спорт:
«Життя в мене було з перемінним успіхом. Знаєте, було по-різному, було дуже важко, оскільки я з своїми амбіціями пішов з дому дуже рано».
Про повернення до спорту та початок тренерства
Повернутися до тренувань йому допомогло знайомство із сарненським тренером на прізвисько Тоха. Саме тоді Максим почав займатися змішаними єдиноборствами. Перші тренування, розповів він, були складними через необхідність опановувати нову ударну техніку та паралельно підтягувати бокс.
Сім років тому в житті Максима з'явився шестирічний хлопчик Тимофій, у якому спортсмен побачив себе в дитинстві. Це стало поштовхом до тренерської діяльності: паралельно з власними виступами чоловік почав тренувати дітей.
«Коли я почав вигравати, мені стали писати: "Будь ласка, візьми на тренування, підтренуй нас, ми хочемо так, як ти". Так усе й почалося. У мене, може, 200 дітей, а то й більше, пройшло через руки», — зазначив він.
За словами тренера, Тимофій згодом став чемпіоном із вільної боротьби, чемпіоном світу з хортингу та переможцем змагань із козацьких двобоїв.
Спортивна кар'єра Максима Трохимчука продовжилася: він здобув срібну медаль чемпіонату світу з панкратіону. Спортсмен також розповів про особисті втрати та періоди емоційного виснаження, які переживав під час спортивної кар'єри. За його словами, підтримувати себе в такі моменти допомагали тренування та робота з дітьми.
Нині спортсмен розвивається у напрямку хортингу — національного виду спорту, який, на його думку, може сприяти розвитку дітей та популяризації національних спортивних традицій.
«Ми йдемо з командою, з людьми й стараємося будувати. Я бачу, що ця команда хоче щось зробити для українських дітей, для українського суспільства. І це мені до вподоби, це мені близьке за духом», — пояснив чоловік.
Позиція щодо участь спортсменів РФ у змаганнях
Окремо спортсмен висловив свою позицію щодо участі російських спортсменів у міжнародних змаганнях. Він заявив, що вважає неприйнятною їхню присутність на турнірах під час війни Росії проти України.
«Якщо перетнемося — не вийде просто пройтися повз, навіть не привітавшись. Так я вважаю, і це моя особиста думка. Багато інших спортсменів можуть казати, що ми здатні в них вигравати чи щось таке. Але до них має бути лише ненависть — через те, що вони зробили», — зазначив Максим Трохимчук.
Повну версію інтерв'ю дивіться на YouTube «Суспільне Рівне».
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
