Жителі Рокитнівської громади на Рівненщині продовжують збирати та відтворювати народні традиції, аби зберегти їх для наступних поколінь.
Про давні звичаї Полісся Суспільному розповіла краєзнавиця та керівниця народного театру "Жорна" Рокитнівського селищного будинку культури Леся Дичок.
Вона з учасницями місцевого фольклорного колективу роками записує та популяризує обряди, які донедавна існували лише в усних спогадах старожилів. Один із таких обрядів – "Бабина каша", який проводили під час хрестин.
“Коли народжувалась дитинка, обирали кумів і обирали хресну бабу. Баба мала бути жінка порядна, сімейна, старшого віку. У неї була така місія — зварити кашу на хрестини”, – розповіла Леся Дичок.
Кашу готували в глиняному горщику з маслом. Вважалося, що вона має бути смачною та солодкою, аби дитину чекало щасливе життя. Під час святкування відбувалися своєрідні торги: гості клали гроші на горщик із кашею, а кум проводив "аукціон". Остаточну ставку мав зробити саме він.
“Таке було, що розмінювали по гривні, вже всі гості перебивали. Вже з того кума “повитрушують” все, всі кишені повивертають, і вже, коли кум гроші поклав… Чим більше грошей вдавалося зібрати, тим кращий стартовий капітал мав похресник”, – пояснила краєзнавиця.
Після завершення торгів горщик розбивали об край столу, а кашу роздавали гостям. Черепки не викидали – їх закопували на городі, щоб добре родили огірки.
Ще один давній обряд в Рокитнівській громаді – сповивання молодих під час весілля. Для його проведення використовували намітку, традиційний елемент жіночого головного убору. Молодих символічно зв’язували тканиною, а свахи співали спеціальні обрядові пісні.
“Тісно зв'язували, називали “сповивання молодих”, а потім після того вже знімали вельон. І вони так сиділи зв'язані”, – зазначила Леся Дичок.
Намітку після весілля не викидали: з неї шили одяг для дитини. Вважалося, що вона набула сакральної сили – стала оберегом. Зараз, каже краєзнавиця, молодь іноді повертається до цього обряду – просить автентичний одяг та сповивання на сучасних весіллях.
Водночас Леся Дичок наголосила, що часу на збереження нематеріальної культурної спадщини залишається дедалі менше.
“І нам треба отих носіїв, які ще є, бо ми вже імітатори. Їх дуже мало є… нам треба цих людей що побільше ще віднайти, все позаписувати слово у слово, і дати йому друге життя”, – переконана дослідниця.
Про інші поліські традиції – дивіться у відео.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
