23 травня в Україні відзначають День Героїв — щорічне, нині неофіційне свято, встановлене на честь людей, які в різні часи боролися за свободу й незалежність держави. Сьогодні тисячі українців продовжують цю боротьбу на фронті й в тилу.
Військовий Володимир Козаков із позивним Одін з Рівненщини знає, що таке війна — з 2014 року. Має досвід служби у період АТО/ООС, виконував завдання поблизу лінії фронту під час повномасштабного вторгнення, пережив бої на Покровському напрямку та поранення. У розмові з Суспільним розповів про свій шлях у війську, побратимів, які врятували життя, і кого сьогодні вважає справжніми героями.
Зі слів Володимира Козакова, позивний Одін він отримав задовго до повномасштабного вторгнення. Коротке слово підійшло для фронтового зв’язку — чітке і зрозуміле навіть крізь шуми старих рацій, із якими українські військові починали воювати у 2014 році.
Військовий шлях Володимира почався зі строкової служби. У навчальному центрі він отримав спеціальність навідника гармати танка Т-64. З його слів, формально він танкіст, хоча війна змусила виконувати різні завдання. У 2014 році Володимир брав участь в АТО/ООС. З початком повномасштабного вторгнення тривалий час працював неподалік переднього краю: охорона штабів, техніки, важливих об’єктів. Військовий розповів, що з боку така робота може здаватися “тиловою”, але ці завдання про інше:
"Це постійна відсутність сну, ти перебуваєш в напрузі не від того, що хтось на тебе впливає з твого керівництва, а від того, що ти сам розумієш, що це важлива місія. І ти постійно нервовий, не досипаєш, у тебе немає часу якось відпочити морально навіть від цього".
Військовий пояснив: під час бою психіка працює інакше, адже небезпека очевидна й організм автоматично мобілізується. Натомість під час охорони доводиться постійно підтримувати концентрацію, і саме це з часом виснажує найбільше.
Перший бойовий вихід Володимира відбувся поблизу Дачного, на захід від Курахового. Його підрозділ облаштовував позиції у майже повністю зруйнованому селищі, яке постійно зазнавало авіаударів та обстрілів.
Військовий пригадав, тоді ситуація здавалася відносно легкою: були укриття, а позиції — більш-менш безпечними. Новачки, які ще не бачили бойових дій, навіть жартували, мовляв, якщо це і є війна, то не все так страшно.
"Я казав хлопцям: ви ще не бачили війни, вона ще попереду. Так і сталося", — розповів Володимир.
Найважчими, за його словами, стали позиції на Покровському напрямку. Там російські війська штурмували українських бійців практично безперервно:
"Скидали по нас гази, запалювальні суміші, винищували нас в наших укриттях".
Спочатку атаки тривали лише вдень. Після вечірніх обстрілів військові виходили з укриттів, розчищали проходи, переносили нерозірвані боєприпаси. Але згодом ворог почав цілодобове полювання дронами.
"Ти постійно дезорієнтований, надихаєшся цього газу, болить голова, бо ти контужений. У деякі хвилини ти не розумієш, з якої сторони має підійти ворог, візуально не можеш прослідкувати, звідки на тебе наступають. Це дуже важко, але ми всі люди. Ті, які зі мною були, в тому числі з нашого батальйону, вони себе вели дуже достойно”, — розповів боєць.
Зі слів Одіна, він не розуміє, як піхота перебуває на позиціях місяцями. Тому переконаний, що українським піхотинцям потрібно "ставити золоті пам’ятники ще за життя".
Одне з поранень Володимир отримав під час переміщення траншеєю до суміжної позиції. Над позиціями вже працювали дрони армії РФ зі скидами. Після скиду побратим, якого тепер вважають зниклим безвісти, кинувся його рятувати. Саме завдяки йому військовий вижив. Попри пережите, Володимир не говорить про героїзм лише у військовому сенсі:
"Я у своєму житті зустрів багато героїв. Більшість із них уже немає з нами. Всі зараз в Україні по-своєму герої. І всі ті, що долучилися до війська, — герої, і велика кількість людей, яка допомагає війську, теж герої. І ті, що не побоялися, до кінця лишалися у своїх домівках аж до того часу, поки війна до них не прийшла у двір, вони теж герої. І ті, що донатять, теж герої. І ті, що лікують нас, теж герої. Просто треба виконувати свої обов'язки, допомагати й один одному", — поділився Володимир.
Більше дивіться у відеоверсії інтерв’ю.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
