У 12 річницю створення "Азова" у Рівному вшанували полеглих бійців підрозділу. Рідні загиблих військових поділилися спогадами про своїх синів — молодих, вмотивованих і відданих службі.
Мама і сестра загиблого азовця Олексія Гуменюка принесли квіти до стели з його портретом у центрі Рівного. 5 травня, у 12 річницю від створення підрозділу "Азов", вони поділились історією життя 21-річного воїна.
"У нього було багато друзів з самого дитинства. Дівчата за нього билися з садочку. Він у нас пізній хлопчик, але такий був нам дорогий. З дитинства він хотів бути військовим, ми йому трішки це "перебили", тому що серце... сказали лікарі, що він не пройде комісію. Тільки почалась війна і його брат пішов, він дізнався, прибіг додому одразу. Питає: «Мама, де моє приписне?»" — розповіла мама загиблого бійця Ірина Гуменюк.
Олексій Гуменюк добровільно долучився до підрозділу "Азов" на початку повномасштабного вторгнення, коли йому було 20 років.
Воював на Донеччині й пишався службою та побратимами, поділилася Ірина.
"Він був щасливим. Коли приїжджав додому до нас, казав не так, що їде у частину, а: «Я їду додому». Спочатку вони у Слов'янську були. Він був молодшим сержантом, а потім його призначили командиром відділення. Тоді їх відправили на Покровськ. Там довго вони не були. В Неліпівці він загинув. Мені Бог так дав пізно сина і так рано його у мене забрав", — розповіла мама Олексія Гуменюка.
Сестра Олексія Гуменюка Анна Шукало додала:
"Ми його так чекали, дійсно чекали. З моїм сином старшим вони як брати. Олексій його виховав. І я йому дуже вдячна, тому що тепер мій Валерій схожий на нього, він забрав все його найкраще".
У день заснування підрозділу "Азов" рівняни принесли квіти до муралу полеглим бійцям підрозділу в центрі міста. Прийшла на акцію вшанування азовців пані Світлана — мама 20-річного полеглого воїна Владислава Горошка.
Сім'я виїхала з окупованого та зруйнованого Маріуполя, а Владислав загинув, обороняючи місто.
"Я сама народилася на Хмельниччині, але переїхала в місто Маріуполь. У мене два сини: старший — Владислав Горошко, менший — Артем. Владислав народився також у Маріуполі, все своє життя прожив там. До 2 березня у нас був зв’язок, але ми намагались переписуватись тільки SMS-ками, щоб не турбувати, а 2 березня відключили і світло, і газ, і зв’язку зовсім не було. Ми хвилювалися за нього", — поділилася мама Владислава Горошка.
В останніх листуваннях Владислав просив рідних підтримувати військових. Про його загибель Світлана Горошко дізналась уже коли виїхала з окупації.
"Загинув він у вуличних боях на околицях Азовсталі, прикриваючи побратима — попали в засідку і він загинув. Тіло на сьогоднішній день ще не знайдене. Так воно і залишилось під завалами Маріуполя. Чекаємо, сподіваємось повернеться", — поділилася Світлана Горошко.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
