Андрій із позивним Перчик з Рівненщини до повномасштабного вторгнення працював у Дубенському замку. 24 лютого 2022 року він пішов добровольцем до війська. Служив у 104 окремій бригаді територіальної оборони, воював на різних напрямках, отримав травму, потім — поранення. Свою історію ветеран розповів Суспільному.
"Черга до військкомату була більша, ніж до банкоматів": доброволець Андрій про 24 лютого 2022 року
До початку повномасштабної війни Андрій працював фахівцем відділу туризму в історико-культурному заповіднику Дубна.
"Я зранку новин не дивлюся, тому в мене був звичайний ранок. Я приїхав на велосипеді на роботу, увімкнув комп’ютер — і тоді побачив, що такі штуки почали відбуватися", — пригадав він.
Чоловік зателефонував до командира, адже перебував у складі тероборони. Йому сказали приїхати до військкомату.
"Там були величезні черги. Найбільше мені було приємно, що черга до військкомату була більша, ніж до банкоматів", — додав Андрій.
Перший бойовий досвід
Зі слів Андрія, наступного дня добровольцям видали зброю. Згодом підрозділ вирушив навчатися та виконувати завдання. На Рівненщині, зазначив ветеран, вперше відчув війну:
"У місті на Рівненщині був приліт балістики. Слава Богу, всі встигли заскочити в окопи. Тоді ж ми збили безпілотника — це був перший такий бойовий досвід. Потім Житомирщина. Вся траса, все горіло: бронетехніка, БТРи, літали винищувачі. Як у бойовиках усе було".
"Ми побачили всі жахи війни"
У квітні 2022 року Андрій із побратимами перебував у селі Загальці поблизу Бучі на Київщині. У них була функція — стабілізаційні дії і убезпечення від мародерства.
"Там ми побачили всі жахи цієї війни. Фактично всі будинки були розбомблені, під ногами — купа боєприпасів. У селі не було жодних комунікацій: ні світла, ні зв’язку, ні води, ні газу — все доводилося облаштовувати самостійно", — розповів чоловік.
Він додав, що під час патрулювання сектору відповідальності знайшли літню жінку, яка переховувалася:
"Вона ховалася і думала, що там росіяни. Ми її заспокоїли, підвезли продукти і викликали медика".
"Свистіли кулі з усіх сторін"
Згодом Андрій воював на Донеччині, зокрема на Торецькому напрямку.
"Там були перші втрати, багато стрілянини, дронів... Пам'ятаю перший бій. Як почалася перестрілка, я вискочив з бліндажа: свистіли кулі з усіх сторін, і думаєш — невже це все? Я вважаю, страх — це нормально. І це зберігає багатьох хлопців", — зазначив він.
Ветеран додав, що на передовій працювали під постійною загрозою обстрілів і атак безпілотників:
"Інколи були скиди з запалюючими речовинами — горіли посадки та наші бліндажі. Над тобою висить дрон, а ти гасиш бліндаж — водою або землею. І все це під мінометними обстрілами. Прилітали кілька разів КАБи — це страшна штука. Також нам дошкуляли протитанкові керовані ракети. Кожен, хто там — він герой. Тому що він кожну хвилину ризикує своїм життям".
Поранення і евакуація
У вересні 2024 року на Донеччині Андрій зазнав осколкового поранення на Торецькому напрямку.
"Ми тоді евакуювали пораненого. Машина від’їхала метрів на 30–50 — і почався мінометний обстріл. Четверо з нас не встигли в укриття — і були поранені", — пригадав він.
Чоловік отримав поранення в обидва плеча:
"Я бачив дві дірки в плечах. Одне перев’язав сам, інше допомогли хлопці. Всі були схвильовані, у всіх трусилися руки. Вони жартували, що я отримав зірочки на пагони. Через небезпеку нових обстрілів евакуацію відклали до ранку".
Реабілітація і повернення
Після поранення військовий чотири місяці проходив лікування і реабілітацію.
"У мене вже був досвід, що треба йти через біль, треба працювати. Адже за рік перед тим я сильно травмував ногу і теж проходив реабілітацію. Здоровішим, скажімо, не став, але більш-менш відновився," — зазначив Андрій.
Згодом чоловік повернувся на службу, виконував завдання на Сумщині. У травні 2025-го повернувся до цивільного життя:
"Є дві паралельні реальності — військова та цивільна. І вони не стикуються одразу. Тому наше спільне завдання — допомогти ветеранам адаптуватися. Особисто мені знадобилося десь шість місяців, щоб я ментально відновився. Я багато їздив в гори."
"Це все дуже міняє цінності"
Війна, розповів Андрій, змінює ставлення до простих речей:
"Зварив яйця — і тією водою помив голову, а потім ще ноги. Інколи навіть холодна вода була за щастя. А випити кави на заправці — це було щось неймовірне. Це все дуже міняє цінності".
Паралельно з жахами війни, додав ветеран, намагався "бачити красу".
"Одного разу я просто поставив телефон на витримку і мені вдалося зняти зоряне небо. Це душевний момент був. Або пригадую день, коли чергував з собачкою Койотом. І тоді таке залило світло, сонце потужне було. В той момент у мене зародилася така фраза, що ніхто не забере в нас свободу бачити красу цього світу", — поділився Андрій.
Зараз, зі слів чоловіка, він навчається онлайн, здобуває творчу професію у сфері дизайну та цікавиться екобудівництвом. Також він на волонтерських засадах як член БО "Фонд громади м. Дубна "Добробут": працює з військовими, зокрема над їх ментальним відновленням через творчі практики.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
