Був сильним духом з народження. Так про свого загиблого сина — Героя України Олександра Подвишенного з Рівного згадує його матір Ганна Онуфер. Військовий та поет був учасником Революції Гідності, у складі Добровольчого українського корпусу брав участь в АТО.
Перед початком повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ. 30-річний капітан загинув у травні 2024 під час виконання бойового завдання у селі Кринки на Херсонщині. 24 лютого цього року Олександру Подвишенному президент надав звання Героя України посмертно.
Дитинство Олександра Подвишенного
За словами матері Олександра Подвишенного Ганни Онуфер, син мав сильний характер ще від народження. Вона пригадала, що у пологовому будинку лікарка-акушерка звернула увагу на його спокій і витримку — на відміну від інших немовлят, він майже не плакав.
"В мене ще один син є молодший, Михайло. І бувало, мій батько, або я, могли поставити його [Олександра Подвишенного, — ред. ] в куточок, він же старший. І стояв стільки, що ми відчували себе зовсім-зовсім винними, приходили, вже і дідо підходив до нього, казав: «Сашко, ну вийди вже, ну ладно, ми пробачаємо». Ні. Ми повинні були вибачатися — буде стояти, так би стояв добу, і дві, і три. В нього був сильний характер, в нього був такий стрижень сильний духовний, якщо він знав, що він правий", — поділилася вона.
Як зауважила Ганна Онуфер, Олександр був близький зі своїм дідусем — її батьком: між ними існував не лише емоційний, а й певний ментальний зв’язок. Хлопець поважав дідуся, як і його молодший брат Михайло. Жінка зазначила, що обидва сини часто просили дідуся розповідати про війну.
"Мій батько в 16 років пішов на фронт, п'ять років провоював і в 21 рік закінчив війну в Будапешті. Отримав три поранення. Найжахливіше, що одне поранення було в легені, дуже важке. Мій молодший син був поранений під Бахмутом теж в легені. І від поранення в легені загинув Сашко. Якась така доля, знаєте, як сімейне прокляття", — розповіла Ганна Онуфер.
Знайомство Олександра і Дарії
Дружина Олександра Подвишенного Дарія розповіла, що познайомилися з Олександром під час навчання в Національному університеті "Острозька академія". Чоловік тоді був аспірантом, а вона — третьокурсницею.
"Це випадково. Насправді, він часто був на якихось заходах в Острозькій академії. Я тоді волонтерила на міському сайті новин. І так вийшло, що моя подружка пішла на презентацію книжки Сашкової. Багато про нього розповідала потім, коли повернулася з презентації, — який він розумний, начитаний, симпатичний", — поділилася вона.
З її слів, спочатку скептично ставилася до розповідей подруги про нього. Однак згодом їй почали з’являтися рекомендації сторінки Олександра у Facebook. Чоловік декілька разів надсилав запит у друзі, і зрештою вона його прийняла.
"Якось випадково у нас зав'язався діалог. Ну, я, як заходжу на сторінку, читаю багато дописів дуже. Одразу зрозуміло, що людина цікава, освічена, ерудована. Зав'язався діалог, домовилися сходити на каву. Потім знову сходили на каву. Ну, за якийсь час почали зустрічатися", — розповіла Дарія Подвишенна.
Про початок повномасштабної війни
Мати Олександра Ганна Онуфер розповіла, що ще на початку 2021 року її син говорив про неминучість війни з Росією. Він був переконаний, що протистояння матиме екзистенційний характер — або Україна переможе, або втратить свою державність.
"У нього на заставці до Facebook, на його сторінці (він був на Майдані і в нього така заставочка з Майдану), він написав: «Або здобудемо українську державність, або загинемо в боротьбі за неї». Я не знаю, чого він так написав", — додала вона.
Дружина Олександра Дарія пригадала, що про початок повномасштабного вторгнення чоловік дізнався від друга вранці 24 лютого:
"Дзвінок в 04:00 з чимось ранку. Йому дзвонить його друг і каже: «Війна почалась». А Саша вже тоді був в теробороні, тому що підписав контракт, буквально за тиждень-два до 24 лютого. Він дізнається цю новину, каже її мені, я кажу: «І що робити? Лягаємо спати, все одно, типу, ще на 7:00 ранку на службу». Це було так доволі кумедно, але через те, що він так спокійно відреагував, якось і я так дуже спокійно відреагувала".
Бій у Кринках Херсонської області
Дарія Подвишенна розповіла про останні зустрічі з чоловіком перед його перебуванням на фронті.
"Певний час він був на Поліссі, тому я мала змогу до нього часто приїжджати. Він сюди приїжджав. Потім коли вони вже були на Донеччині, я встигла один раз їздити в гості до нього в Краматорськ. Це тоді ще так гарно співпало, на 14 лютого. Розпал зими, а тут я приїжджаю, сонячна погода, кажу: «Привезла тобі сонячну погоду». І все, це була наша тоді остання зустріч", — зазначила вона.
За її словами, через місяць після цієї зустрічі підрозділ чоловіка перевели на Херсонщину. Олександр повідомив їй, що має піти на завдання, де не буде зв’язку, і залишив номер свого заступника для контактів:
"Він завжди так спокійно говорив, що я чомусь завжди вірила йому на слово, що все буде добре. От не виникало в мене сумнівів, що щось може піти не так. Я навіть спочатку не одразу зрозуміла, куди і на які завдання він іде. Вже потім до мене почало доходити, що якщо це Херсонщина, то скоріш за все, це Кринки".
Ганна Онуфер пригадала останні дні сина на фронті.
"Останній його допис, який датується 8 березня, як зараз пам'ятаю, 2024 року. Він написав, що шлях воїна — йти до кінця. Ми не можемо звернути, тому що за нами наші рідні, держава, земля. І ви знаєте, що шлях воїна — йти до кінця. Я довго не могла з цією фразою змиритися", — поділилася вона.
За словами Ганни, у день загибелі Олександр і його група були прикомандировані до морпіхів у Кринках.
"Був дуже сильний обстріл і вони вийшли на завдання. Коли Сашко сказав хлопцям, що треба йти, декілька хлопців пішли, але з умовою, що Сашко буде командиром. Він пробув там, в Кринках, 75 днів. І коли в нього було поранення, його хотіли евакуювати, але він сказав: «Евакуюйте інших, тому що я не кину своїх хлопців»" , — розповіла вона.
Під час останнього бою їх взяли в оточення.
"Сповіщення було написано, що він загинув в 19:45 чи 19:42. Їх стали брати в оточення. І вони вирішили прийняти бій. Вони могли здатися в полон. Але вони вирішили не здаватися. Сашко отримав от останнє поранення в легені. Він тільки зміг (ще така сила духу), по рації на правий берег сказати слова: «Мені кінець».
Дарія Подвишенна розповіла, що тривожне передчуття почало з’являтися наприкінці травня, за тиждень до загибелі Олександра.
"Десь вже таке передчуття тривожне почало з'являтися ближче до кінця травня, коли 30-го числа він загинув. І десь за тиждень до того мене уже тривожило, і я підозрювала, що щось не так, бо вже дуже довго вони там перебували, їх мали вивести набагато раніше", — розповіла дружина.
Ганна Онуфер розповіла, що хоча про загибель Олександра знали від початку, офіційно він майже півтора року був безвісти зниклий, адже за законом відсутність тіла ускладнювала встановлення факту смерті.
"Його повернули за збігом ДНК і вже ми визнали його загиблим. Перший раз написали через пів року, коли ми точно знали, що він загинув. Ми написали в Facebook. Ви не уявляєте, скільки людей написало. Ну, видно, скільки було на похороні людей. Це при тому, що не всі знали", — поділилася матір.
Більше про це — у відеоматеріалі Суспільного.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
