Він працював трактористом, горнув землю біля реактора ЧАЕС, а останні 30 років його життя займає лозоплетіння. 71-річний Григорій Соловей із Березного, що на Рівненському Поліссі — майстер, який власноруч створив близько 3000 виробів. Чоловік каже, що для нього це ремесло як забавка, від якої він не втомлюється. Навіть коли він на чотири доби заблукав у лісі, не покинув назбирану лозу, а повернувшись додому — сплів із неї віники.
Десята історія проєкту "Власноруч".
"Я взяв кошик, розібрав — і сплів назад"
"Мене звати Григорій Соловей, мені 71 рік. Я займаюся лозоплетінням уже 30 років. Почав плести кошики приблизно у 90-х роках. Купив в одного чоловіка два кошики і думаю: «Він якось же їх плете, то, мабуть, і я так плестиму». Взяв один кошик, розібрав, подивився, а потім сплів його назад. Я всього навчився сам. Мені ніхто не показував і не розказував — усе самотужки. Плетінням займаюся восени, коли опадає листя. Їздити за лозою можна всю зиму, якщо немає снігу та великого морозу. І навесні працюю, поки не зав’язуються бруньки. Якщо бруньки вже починають з’являтися, то більше не ріжу, бо така лоза м’яка — вона ламається".
"За професією я тракторист"
"Спершу працював у колгоспі, потім у лісгоспі в Сосновому. Одружився і пішов до армії. Повернувся та влаштувався трактористом у механізований автопарк поблизу порцелянового заводу. Пропрацював там приблизно дев’ять років. Я вже тоді плів, але потім покинув цю справу. А згодом подумав: «Буду знову починати, бо що я робитиму на пенсії — просто вдома сидіти?». Свої вироби дарую сусідам, родичам, а хто хоче — той купує. Дорого не беремо. Якщо дорого проситимеш, то ніхто не купуватиме, а як дешевше — то люди беруть. Пенсія — 3000 гривень, а треба ж за все платити. А так продаси два, три чи п’ять кошиків — то все одно якась копійка є".
"Я ніколи не втомлююся — це для мене як забавка"
"Люди хвалять, кажуть, що гарні кошики. У мене безліч замовлень — аби тільки встигав їх плести. Я ніколи не втомлююся. Це плетіння для мене як забавка. Можу цілий день за роботою провести. Можу й не їсти, і в хату не заходити — аби була робота. Я зайнятий — і все. Знаю, що йде війна, але як сядеш плести — про все забуваєш. Надивишся того телевізора, що коїться у світі, та й думаєш: «Піду краще плести».
"Чим більше прутиків — тим міцніший кошик"
"Покажу, як плести кошика. Зараз вам покажу, як робити дно, і почну роботу. Беру дріт, щоб зв’язати дно. Так, хлопці, дно готове. Вирізаю 15 стійок, закладаю їх і плету далі, поставлю прути. Я сам додумався: чим більше прутиків, тим міцніший кошик — коли їх мало, він хитається, а як більше, то стоїть надійно. Так, усе. Зв'язуємо зверху, потім ставимо обруч. Вставляємо кільце, щоб кошик був рівненьким. Ще дві гілки заплести, обрізаю і доплітаю кошика. Ось так, на раз-два".
"У болоті я пробув чотири доби"
"Поїхав я цього року по різки для віника і заблукав. День був похмурий. Я їздив-їздив, а тоді потрапив у болото. Воно мене затягнуло — я в ньому чотири доби ходив. Розпалю вогонь і сиджу: то дрімаю, то просто дивлюся. Їв калину та лепеху. Воду з болота наберу — два ковтки зроблю і більше не п’ю. Коли мене знайшли, я мав із собою різки на віники. Хотів викинути, а потім подумав: «Навіщо? Я їх лісом майже п’ять діб возив». Привіз її додому і сплів віники. Ось ця береза — вона зі мною п’ять діб об’їздила”.
"У Чорнобилі горнув землю біля реактора"
"Коли вибухнув Чорнобиль, мене викликали до військкомату. Дали бульдозер — і я горнув землю навколо реактора. Пробув там три місяці. Коли повернувся, почали гнити обличчя та руки. У військовому квитку записано — 5 берів. А написали, що я писар. Ті хлопці, що були зі мною, — жодного вже немає серед живих".
"За 30 років я зробив близько 3000 виробів"
"За ці 30 років я, мабуть, створив близько 3000 різних виробів: кошики, вази, підвазонники, кухоль, відеречко, декоративні гриби, жолуді. Що на думку спаде — те й можу змайструвати. На цьому зупинятися не збираюся. Буду працювати доти, поки сили матиму".
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
