Перейти до основного змісту
"Зберегти пам’ять про кожного і кожну": як в Україні вирішують, коли і де створювати мурали загиблим воїнам

"Зберегти пам’ять про кожного і кожну": як в Україні вирішують, коли і де створювати мурали загиблим воїнам

Катерина Даценко та проєкт муралу Тарасу Давидюку
Катерина Даценко та проєкт муралу Тарасу Давидюку. Суспільне Рівне/Facebook Олександра Корчевська

На дискусію щодо створення муралу Тарасу Давидюку у Рівному відреагувала співзасновниця ініціативи "Вшануй" Катерина Даценко. З її слів, задля уникнення будь-яких конфліктів місто повинне мати офіційну позицію щодо створення стінописів, а громадськість і родина — попередньо обговорити проєкт муралу.

Катерина Даценко — співзасновниця громадської ініціативи "Вшануй", команда якої на всеукраїнському рівні розвиває культуру пам’яті про полеглих військових і підтримує їхні родини, поєднуючи державні та громадські меморіальні практики. Вони, зокрема, започаткували в Україні загальнонаціональну хвилину мовчання.

Суспільному Катерина Даценко розповіла про те, як у різних містах України обговорюють доцільність створення персоналізованих муралів загиблим воїнам, які особливості їхнього оформлення та розміщення, а також про інші практики вшанування пам’яті захисників.

Полтава і Київ. Міста, які мають офіційну позицію щодо створення муралів

"Деякі міста для себе вирішили — будуть вони створювати мурали, чи не будуть. У Полтаві вирішили, що усі мурали, присвячені загиблим військовим, вони будуть створювати після закінчення війни. Тому що, на жаль, загиблих військових надзвичайно багато. У Києві на початку повномасштабного вторгнення дуже багато родин почали звертатись із проханням зробити мурал, зокрема, персоналізований стінопис. Місцева влада зробила розпорядження з інструкцією, як це робити. Перш за все, зараз не дозволяють персоналізованих муралів, тобто вони повинні мати загальні образи воїнів", — зазначила Катерина Даценко.

З її слів, створення навіть узагальненого муралу — це тривалий процес із підготовкою документів:

"Є певний перелік документів, який потрібно зробити для того, щоб намалювати мурал присвячений комусь, навіть якщо він буде загальний. У цьому документі обов’язково повинне бути підтвердження того, що людина загинула. Був такий випадок, коли людину вважали зниклою безвісти, йому вже мали малювати мурал чи перейменовувати вулицю. Не пам’ятаю, що саме, але коли це мали робити, — і людина повернулася з полону. Тобто, зараз безвісти зниклим військовим мурали пам’яті вирішили не робити, оскільки є шанс на їхнє повернення".

"Зберегти пам’ять про кожного і кожну": як в Україні вирішують, коли і де створювати мурали загиблим воїнам
Проєкт муралу Тарасу Давидюку. Facebook Олександри Корчевської

Також у Києві створили комісію, яка визначає, де можна розміщувати мурал.

“Це не може бути будівля, яка належить до культурної спадщини місцевого або державного значення”, — додала фахівчиня.

Публічний простір і пам’ять. Чому виник конфлікт щодо створення муралу Тарасу Давидюку

"Це дуже правильно, що ми маємо персоналізовувати нашу пам’ять, але до того моменту, доки це не стосується публічного простору, а центр Рівного — це публічний простір. І якщо ми говоримо про персоналізований мурал у публічному просторі, то маємо це обговорити з громадськістю, з родиною. Це у жодному випадку не скасовує героїзму людини, у жодному випадку не скасовує вклад людини у захист країни. Але коли ми говоримо про публічні простори, то завжди має бути попереднє обговорення”, — поділилася Катерина Даценко.
"Зберегти пам’ять про кожного і кожну": як в Україні вирішують, коли і де створювати мурали загиблим воїнам
Скрин онлайн-розмови з Катериною Даценко через Google Meet, 28 жовтня 2025 року. Суспільне Рівне

Вона додала, що тепер з’являється багато практик персоналізованого вшанування загиблих військових:

"Це фестивалі, присвячені уроки пам’яті, вечори пам’яті, виставки. Я дуже багато бачила, як присвоюють імена якимось куточкам у школі. Пам’ять — це широка річ, і ми можемо робити багато персоналізованих проєктів".

Час для осмислення

Співзасновниця громадської ініціативи зауважила, що українське суспільство починає вчитися говорити про смерть і збереження пам’яті. За її словами, раніше людей не навчали, як говорити про втрату та як її переживати. Вона підкреслила, що тепер це відбувається поступово — зокрема через обговорення, яке допомагає людям навчитися чути одне одного навіть у періоди болю.

"Ми всі втрачаємо найближчих людей і хочемо їх вшанувати, але, можливо, потрібно дати цьому трішки часу. Не робити все одразу, у той же ж рік. Наприклад, зачекати до завершення війни. Так, це може бути через декілька років і незрозуміло, за яким сценарієм закінчиться війна. Але дочекатись цього і вирішувати, як нам зберегти пам’ять про кожного і кожну", — зазначила Катерина Даценко.

Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok

Топ дня
Вибір редакції
На початок