25 грудня в Україні святкують Різдво. Це одне з головних християнських свят, яке вирізняють унікальні звичаї і традиції. Етнологиня Марина Кондратенко розповіла Суспільному, як готувалися до Різдва на Полтавщині та як його святкували від кінця 19 століття.
До різдвяних свят ретельно та заздалегідь готувалися на всій території Полтавщини. Селяни лагодили тини, прибирали подвір'я, білили стіни у хатах, підмазували долівку глиною або притрушували її сухою соломою.
"Обов'язково виносили із житлових кімнат прядки, гребінки, ткацькі верстати, адже у святковий період не можна було працювати і заборонялося займатися рукоділлям", — розповіла працівниця Полтавського краєзнавчого музею Марина Кондратенко.
Як нагороду для колядників пекли пряники. На Полтавщині це було різноманітне фігурне печиво. В Опішні і Котельві, наприклад, пекли у формі коників, вершників та півників.
На різдвяні свята у Полтавському районі пекли калачі. Зокрема, такий звичай зустрічається у селі Кованчик. Такі смаколики клали по краях святкового столу. У Великобагачанському районі дівчата готували в печі високий хліб. Називався він "колядка" для дівчат, а для хлопців — "паляниця".
У Святвечір, або ж Багатий святвечір, або Багата кутя, не можна було сваритися, лихословити, позичати та давати в борг, від'їжджати з дому. Це був останній день Пилипівського посту, тому намагалися нічого не їсти до першої зірки.
Наприкінці 19 століття та на початку 20-го на Полтавщині готували кутю — головну обрядову страву Святвечора. Була переважно зі пшениці або ячменю. Саме слово "кутя" перекладається з грецької як "варена пшениця".
"Готували кутю ще з дохристиянських часів, але як ритуальну страву для душ померлих. Крім куті для всіх членів родини, додаткова миска з кутею та ложка клалися на покуті, який на Полтавщині застеляли сіном. Вживання ритуальної куті збереглося в Україні досі, і ця страва має окрему назву «коливо». Письмово ця страва згадується ще у «Повісті временних літ» у 12 столітті", — розповіла етнологиня Марина Кондратенко.
Варили кутю у спеціальному горщику, у якому нічого іншого не варилося, або купували щораз новий.
Коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді родина могла сідати до столу після дня суворого посту, під час якого ніхто не мав права їсти, окрім малих дітей та хворих.
Людину, яка постукалася у Святвечір, обов'язково пускали в дім і запрошували за стіл. Вважалося, що то "Бог прийшов". А після вечері вся сім'я йшла на службу. Різдво приходило до українців у годину північної храмової служби.
У більшості районів Полтавщини вдосвіта хлопчики обходили хати односельців і виконували віршики на вшанування свята. Це були прості, дитячі побажання. За це їх обдаровували цукерками, пряниками й дрібними грошима. Вважалося, якщо до хати зайде маленький хлопчик, то це принесе достаток, багатство та щастя в родину.
Після обов’язкового відвідування церковної служби родина збиралася за столом, де вже були не тільки пісні страви. Їли м’ясо та ковбаси. Після обіду починалися колядування.
Перед тим як зайти до будинку, молодь або дітлахи просили дозволу заколядувати. Коли господарі погоджувалися, колядники починали співати про народження Христа, а також бажали господарям щастя, здоров'я і достатку, за що колядників обдаровували солодощами та грошима.
Вважається, що чим більше колядників відвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
