2014 року родина Віти Федоріної виїхала на Полтавщину із Макіївки Донецької області, коли її тимчасово окупувала Росія. Разом із доньками їй довелося адаптуватися до нового життя у Біликах, а згодом – і у Полтаві.
Свою історію переселенка розповіла в ефірі Українського радіо "Полтава".
У Макіївці Віта мала квартиру і працювала там у хлібокомбінаті. Її чоловік – у копальні. Коли на Донбасі з’явилися окупаційні війська, залишати місто спочатку не планували. Думали, що все скоро закінчиться.
"Люди поділилися на проукраїнських і проросійських, потім у травні був референдум, на який місцевих просто заганяли. Але ми з чоловіком мали проукраїнську позицію. Він пішов у добробат, а я з доньками поїхала у Маріуполь на море оздоровити їх. Тоді ми не думали, що залишаємо домівку назавжди. Втім, після вибухів у Слов’янську бойові дії вже почалися, і в нас у Макіївці, і чоловік сказав нам не повертатися з дітьми".
Залишатися у Маріуполі стало теж небезпечно, і Віта з доньками переїхали у село Білики Кобеляцької громади, де жили далекі родичі. Чоловік підписав контракт і почав воювати. Далі отримав поранення, потім знову служба у війську. На День Конституції 28 червня 2017 року чоловік загинув.
"Я зрозуміла, що без чоловіка я сама з дітьми у селі не проживу. І восени того ж року ми переїхали до Полтави. На виплати за загиблого чоловіка ми купили собі тут квартиру. Але у мене була сильна депресія. Діти ходили до школи, а мені нічого не хотілося. Відновитися допомогло спілкування з психологом і з людьми, які, як і я, пережили втрату. Я стала волонтеркою у ГО «Сім’ї загиблих». Але діти ростуть і потрібні гроші. Тому почала шукати де реалізуватися і знайшла собі роботу на виробництві".
Згодом жінка познайомилася із новим чоловіком Андрієм. Ще у 2014 році він брав участь в АТО, а з початком повномасштабної війни знов пішов добровольцем. 2023-го році Андрій загинув. Вже маючи подібний досвід втрати, жінка зуміла пережити це горе і вирішила йти вчитися. Так вона потрапила до ГО "Центрі освіти дорослих".
"Спочатку я закінчила курси крою і шиття. Але це виявилося не моїм. Потім вивчилася на кондитера і почала займатися випічкою. Навіть заробила свої перші гроші на тортиках і одразу купила собі великий планетарний міксер. Але відключення електрики поставили крапку на моїх заробітках. Тоді знов таки у «Центрі освіти дорослих» мені запропонували місце завідуючої гуртожитком ПУЕТу. Робота для мене нова, важка, але цікава".
У Полтаві жінка спілкується з переселенцями, з вдовами, відвідує майстер-класи. Найбільше мріє про те, щоб закінчилася війна.
Більше слухайте у спецпроєкті "Другий дім" Українського радіо "Полтава" за посиланням.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
