Полтавець Іван Данилевський займається волонтерством із 2014-го року. Тоді йому було 65 років.
Про це він розповів Суспільному.
Іван Данилевський хотів піти воювати разом із сином, та його не взяли через вік.
"Я почав допомагати, об'їздив я дуже багато. Син мій і зараз на фронті, під Бахмутом. І мені дуже боляче, коли приїздиш у госпіталь, і хлопці лежать по 20-25 років без ніг, без рук. Один і крайніх випадків, коли я був у госпіталі, вийшов хлопчина без ноги, як побачив мене, обійняв, каже: "А пам'ятаєш, "Дід", у Широкиному як на нас напали, і ми з тобою з ДШК стріляли, відбивалися?". Таких випадків багато", — каже волонтер.
Авто Івана Данилевського. Фото: Суспільне Полтава
Іван Данилевський більше 50 років працював водієм. Розповідає, що гуманітарну допомогу на фронт відвозить на власному авто.
Трофеї від військових. Фото: Суспільне Полтава
"Мій волонтерський автомобіль, який трішки потрапив під обстріли. В одному місці деревина впала і ото розбило скло. На блок-постах бійці лояльно ставляться. Колись я перевозив, насадив двох мамок і восьмеро дітей, кажу: "Лягайте – і тікаємо!".
Іван Данилевський із Полтави займається волонтерством. Фото: Суспільне Полтава
За словами Івана Данилевського, від початку повномасштабного вторгнення він щотижня їздить на передову. В основному, каже, відвозить продукти харчування та речі першої необхідності для військових.
Допомога від волонтера. Фото: Суспільне Полтава
"У гарячі точки їжджу сам, бо не хочу завдавати небезпеки комусь. Не дай Боже, щось станеться! Ні, я краще сам. Я знаю, якщо я й загину, то сам. У Харківській області ракета впала, але не вибухнула, за 100 метрів. Це просто пощастило. Буває і під обстрілами. Оце я їздив під Бахмут, а тоді з Бахмута на Мар'їнку, за 2 доби більше 1000 км. І все ж на нервах".
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
