Любив читати, завжди відстоював власну думку і мріяв про шлюб. І вже б був одружений, якби не пішов воювати. Антон Цедік із позивним "Еней" був добровольцем. Воював у складі батальйону спецпризначення "Донбас". Полтавець загинув, коли виходив "зеленим коридором" з оточення під Іловайськом. Це було 29 серпня 2014. До Дня пам’яті захисників України Суспільне поспілкувалося із батьками та друзями Антона, аби дізнатися, яким вони його запам’ятали.
Любив книги та музику, але найбільше – свою країну. Так про свого сина Антона згадує Ольга Цедік. Розповідає: "Він сказав: "Хто ж боронитиме державу? Не диванна ж дивізія. Потрібно їхати на схід".
Хлопець загинув дев'ять років тому на війні. Зі сльозами на очах жінка переглядає фотографії сина та пригадує день, коли він сказав, що боронитиме Іловайськ. Тоді йшов 4 місяць, як Антон був на передовій.
"Батько його відмовляв, друзі відмовляли. Казали: "Це не твоя війна". Але з Антоном було складно сперечатися. Він стояв на своєму", − розповідає Ольга Цедік.
У кімнаті Антона усе так, як було за життя. Тут і шафа з книгами, і ліжко, на якому він полюбляв їх читати. Хлопець цікавився міфологією, історією та філософією. І дуже полюбляв твори Шевченка.
"Завжди у нього був маленький кишеньковий Кобзар. Він завжди з ним ходив і цитував Шевченка", − каже мати Антона Цедіка.
"Його особливо не тягнуло до спорту. Усе книги та книги. Я йому кажу: "Потрібно ж бути не тільки розумним, а й фізично сильним, щоб відстоювати свою думку". А він мені сказав, що усе можна відстоювати словом", − розповідає тато Антона Ігор Цедік.
У школі, де навчався Антон, на його честь назвали один із класів.
Учителька Ірина Доценко згадує: "У цьому класі з 2000 до 2004 року навчався Антон Цедік. Сидів він ось за цією партою. Цікавий підліток. Високий, стрункий, світловолосий. Дуже полюбляв два предмети – історію і літературу. Багато читав. Але для мене найголовніше, що він вмів висловлювати свою думку, а ще – доводити її".
Тарас Лелюх – шкільний товариш Антона. В 99-му вони разом облаштували тренувальну базу.
"Сам тягав та рубав колоди, штурмував, охороняв їх", − згадує Тарас.
На цій базі Антон мав улюблену місцину.
"За 100 метрів звідси є сунична галявина, на якій Антон любив медитувати. У нього в рюкзаку були лише пляшка води і дві книги. Він читав книжки, медитував і дивився на краєвиди рідної "Левади". Ми його називали "Цедік-мудрий", − розповідає Тарас Лелюк.
Антон брав участь в Революції Гідності. А потім вирушив воювати на Донбас. Пройшов через Попасну, Артемівськ та Лисичанськ. Останньою точкою на карті, для Антона, став Іловайськ. Там він опинився в серпні 2014-го.
"Це було чисте поле. Я їхав у кабіні з водієм, а всі інші хлопці – в кузові. Я дав команду – усім в автомобіль. І під прикриттям розбитої техніки ми доїхали до найближчого будинку та зайняли кругову оборону. Там "нарвалися" на вогонь з крупнокаліберних кулеметів. Мене було поранено, кулеметника, водія. І ще четверо загинули", − розповів побратим Антона Тарас Гапон.
Серед них був й Антон. Його життя зупинилося. Поховали бійця 8 вересня у Полтаві. Батьки та друзі Антона Цедіка створили збірку спогадів про нього.
Відео
