Близько року зі своїм псом Талібом не бачилася Ніна Кравцова та її син Максим. Через війну сім’я вимушено виїхала до Полтавщини, а тварину довелося залишити вдома. Свого собаку жінка упізнала на одній зі світлин у соцмережі, про це вона розповіла Суспільному. А близько тижня тому пса родині привезли волонтери.
"Ми зараз підходимо до нашого улюбленого песика, який прибув з окупованої нашої території у Харківській області село Заводи Ізюмського району. Він наш улюблений член сім’ї. Так, Талібусік? Ти наш хороший", — каже переселенка Ніна Кравцова.
Із шестирічним собакою Талібом Ніна та її син Максим не бачилися близько року. Через повномасштабне вторгнення родині довелося виїхати з Харківщини у Зіньківську громаду на Полтавщині.
"Коли почали по Ізюму стріляти, з Ізюму теж тікали люди, і ми сім’ю приймали два тижні, вони у нас жили. Жили у погребі. Спочатку бігали, потім побудували пічку і спали там", — говорить переселенка Ніна Кравцова.
Виїхати вирішили після одного із обстрілів, коли загинули жителі їхнього села.
"Чотири дні не могли виїхати. Тоді уже випадково вдалося. Волонтери привезли гуманітарну допомогу, їжу, і ми з ними на Барвінкове. Там переночували, на електричці до Лозової. Волонтери сказали, щоб їхали далі. Донька сказала їхати до них. Сіли у Лозовій на електричку до Полтави. Перше слово, коли донька нас зустрічала на вокзалі, він її запитав: «А у вас хліб є тут?». Вони були в шоці", — каже Ніна Кравцова.
Свого пса забрати із собою не могли.
"Одного разу у Facebook бачу новини нашого Ізюмського краю і побачила фотографію, де привозять волонтери корм для собак, і він (пес – ред.) потрапив у кадр. Я його впізнала і кажу: «Наш Талібчик живий». Радості. Знайшла волонтерку, зв’язалася з нею, і давай думати, як рятувати нашого героя. Живий, бачу лапка у нього пошкоджена. Був перелом. Історію перелому ми не знаємо. І храмає він тепер", — говорить Ніна Кравцова.
На Полтавщину Таліба привіз волонтер з Англії.
"Він як побачив нас, коли відкрили автомобіль, а він у клітці, він крутиться, почув голос. Я так хвилювалася, що він мене не впізнає", — каже Ніна Кравцова.
На новому місці проживання сім’я завела господарство та ще одного пса.
"Є у нас Малюк, уже господар на цьому подвір’ї. Нам принесли його цуценятком, сусідка подарувала. Ідемо на наш город. Посадили відразу після Пасхи. Уже й урожай є. Ось наша зелень: щавель, петрушка, шпинат, кріп, салат. Я полюбляю таку їжу. Молода капуста і пізня капуста, горох", — каже переселенка Ніна Кравцова.
Чоловік Ніни цьогоріч помер. Нині вона живе разом із сином, а її донька працює в іншому місті. На Харківщину повертатися не планують.
"Це дуже важко там відбудовувати. Перспективи поки ніякої , а йому треба вчитися. Нас ніхто поки не жене, а там можливо щось вдасться та купимо. Тут і ремонт потрібен, але нічого, зате дах над головою є. Це ж не те, що там, там уже нічого немає", — говорить Ніна Кравцова.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
