23-річний Євгеній Кулик із Зіньківської громади, який поліг на війні з Росією у "сірій зоні", був включений у список на обмін. Його тіло змогли поховати лише через три тижні після загибелі. Із дитинства хлопець займався стрільбою, а в дорослому віці служив у Французькому іноземному легіоні. Спогадами про Євгенія поділилися із Суспільним його бабуся Любов Філон та мама Юлія Кулик.
Євгеній Кулик народився і виріс у місті Зіньків. З дитинства цікавився військовою справою, зокрема, читав літературу та перемагав на змаганнях зі стрільб, розповідає бабуся бійця Любов Філон. Вона, каже, тісно спілкувалася із онуком.
"Женя ходив у гурток «Юного техніка», це його бажанням було. Він робив літаки, такі маленькі дрони (моделі – ред.). Він дуже любив конструювати. Воно все посеред хати постійно було, запускав мотори. Все (запчастини – ред.) було дорогеньке, але ми йшли йому назустріч. Їздив на змагання по області по стрільбах. Стріляти з четвертого класу почав, ми вже бачили, що це його. Ставив у дворі снігову бабу, всі відра мені пообстрілював. У його спальні висять медалі, грамоти", – згадує бабуся Євгенія Кулика.
Коли Євгеній подорослішав, то пішов на службу у десантно-штурмові війська Збройних сил України. Після цього долучився до Французького іноземного легіону, у його складі брав участь у бойових діях на території інших країн, отримав контузію. У той час бійця нагородили медаллю, говорить Любов Філон.
"Він – солдат, його нічого не хвилювало. Він сказав: «Я піду». І що б ми не казали, він вступив у легіон. Зі 100 людей брали 10, і він був один із них. Він завжди отримував задоволення, у нього прагнення було до цього. Пробув він там (у Французькому легіоні – ред.) трохи більше 3,5 років, але контракт у нього був підписаний на 7 років", – говорить бабуся Євгенія Кулика.
Попри це у серпні 2022-го Євгеній повернувся в Україну, аби захищати її від повномасштабного російського вторгнення. Пішов на фронт і служив у Бахмутському районі на Донеччині. 23-річний воїн мав позивний "Лис". Рідні боялися відпускати Євгенія на війну, згадує бабуся.
"Ми його просили: «Женя, не роби цього». Дідусь на колінах хотів просити. А він сказав: «Дід, як я жити буду, ви взагалі подумали?» Він вийде в місто, через 20 хвилин повертається і говорить: «Я не можу туди ходити, люди просто стоять, п’ють каву, палять. Вони не розуміють, що там наші хлопці (на передовій – ред.). Як вони зможуть, отакі хлопці, ходити по місту? Коли буде перемога, чи вистачить у них совісті пити за перемогу?» Він і навідник, і снайпер, він – унікальний. Він уже народився воїном", – розповідає Любов Філон.
Про загибель єдиного сина матері Юлії Кулик повідомив командир підрозділу, в якому служив Євгеній. Боєць поліг 12 січня біля міста Бахмут Донецької області. Попрощатися із ним у Зінькові змогли лише через три тижні, бо чекали, доки привезуть тіло.
"Нам його командир зателефонував і сказав, що він по документах вважається безвісти зниклим. Тому що він загинув на «сірій зоніСіра зона – територія на лінії фронту, яку вважають не зайнятою жодною зі сторін, але на ній тривають значні обстріли.». Коли був бій, вони (українські військові – ред.) дуже тяжко звідтіля виходили і не змогли забрати хлопців (загиблих – ред.), тому він вважався безвісти зниклим. Його командир взводу одразу сказав: «Я підтверджую, що він загинув, щоб не мали надій – у полоні, не у полоні. Щоб вас не мучити, кажу: він загинув». Потім його включили у списки на обмін, а тоді нам написали. Ми все знали, нам лише пересилали голосові повідомлення, що він нині обміняний, він у Краматорську", – каже Юлія Кулик.
Що відомо
- Тіло Євгенія Кулика повернули під час обміну військовополоненими, повідомляв 4 лютого у своєму Telegram-каналі керівник офісу Президента України Андрій Єрмак. Тоді повернули з полону ще 166 українських бійців.
- Із Євгенієм Куликом попрощалися 5 лютого у Зінькові, де він народився.
