У Полтаві попрощалися із Наталією Стребковою, яка загинула у Маріуполі. Сталося це 15 квітня від потрапляння багатотонного снаряду у бомбосховище. Жінка була військовою полку "Азов", розповіла Суспільному її донька Ірина Шматко.
"У той день, коли потім вночі її не стало, я зміг прийти. Ми декілька годин були поруч. Побачились, поспілкувались і сподівались жити далі", — каже чоловік Наталії Стребкової Олексій Стребков.
Так про останній день життя своєї дружини Наталії згадує Олексій Стребков. Вони – військові полку "Азов". 15 квітня від потрапляння багатотонного снаряду у бомбосховище в Маріуполі жінка загинула. 23 грудня із нею прощаються у Полтаві.
"Перше прощання було 4 серпня у Києві. Після того була кремація. І ми з татом домовилися, коли він ще був на «Азовсталі», що якщо мамине тіло прийде швидше, ніж ми з ним з’єднаємося родиною, то я кремую її, вона буде очікувати, поки він повернеться. Він повернувся із полону. І є такі родичі, які не могли доїхати до Києва через стан свого здоров’я", — говорить донька загиблої Наталії Стребкової Ірина Шматко.
Із чоловіком Наталія познайомилася у Полтаві. Згодом переїхали до Маріуполя.
"Вона все життя в Полтаві була дуже відомим перукарем, одним із найкращих. У нас тут була тренувальна база в 2014-му році, де я як цивільний прийшов і намагались щось зробити. А її донька тоді допомагала, волонтерила, приходила підстригала хлопців. Ми не те щоб познайомилися, а побачилися із її донькою раніше, ніж навіть з Наталкою", — розповідає чоловік Наталії Стребкової Олексій Стребков.
Наталія була діловодкою полку, розповідає її зять Олександр Шматко.
"Я був в "Азові" з 2014-го року до 2017-го. Я звільнився і вона якраз прийшла в "Азов". Вона добра, дуже гостра на язик, могла підколоти мене. Завжди ставала на мою сторону. Вона була єдиною моєю захисницею перед дружиною. Вона за можливості завжди приїжджала. Ми збирались їхати влітку до них в Маріуполь", — каже зять Наталії Стребкової Олександр Шматко.
Військова мала позивний "Зоряна".
"Коли почалась повномасштабна фаза цієї довготривалої війни, ми рятували свого собаку. Вивозили його за межі міста. Було зрозуміло, що якщо розмінували "Чонгар" (пункт пропуску через кордон України на межі з анексованим Росією Кримом – ред.), то і Маріуполь стане в оточенні дуже швидко. Так воно і сталось. Собаку ми врятували", — говорить чоловік Наталії Стребкової Олексій Стребков.
"Вона ще й хрещена мого сина наймолодшого. Вона була справжньою донькою, сестрою, подругою. Вона до останнього будувала плани. За пів години до її загибелі ми вели з нею переписку. Вона їжі не просила, казала: "Я повернусь, закриюсь у ванній години на три і буду плакати", — розповідає сестра Наталії Стребкової Ася Кукла.
Після церемонії прощання друзі та рідні пронесли урну із прахом Наталії Стребкової центральною вулицею міста.
"Цією вулицею ми гуляли із самого дитинства з мамою, кожні вихідні приїжджали в центр, гуляли до Білої альтанки і назад. Цей капелюх вона навіть ні разу не встигла вдягти. Я жартома сьогодні одягала його вдома на урну із прахом, щоб хоч раз вона її вдягла, хоч якось", — говорить донька загиблої Наталії Стребкової Ірина Шматко.
Прах військової її чоловік відвезе до Києва.
"Сподіваюсь, що колись все ж зроблять меморіал пам'яті загиблих азовців в Маріуполі. Щоб завжди її пам'ять залишалася "живою" та доглянутою", — розповідає чоловік Наталії Стребкової Олексій Стребков.
"Вона хотіла, щоб Україна була вільною, ми – щасливі, і все. Щоб ми спілкувалися українською мовою, викорінювали із себе малоросів", — каже донька загиблої Наталії Стребкової Ірина Шматко.
