Полтавець Ярослав Садиков вивчився на сімейного лікаря, а коли почалася війна, пішов на фронт військовим медиком. Батькам, каже, не зізнавався, що поїхав допомагати на передову, поки мама в телефонній розмові не почула постріли. А поїхав він на Схід, бо відчув, що потрібен саме там. Історія Ярослава Садикова – до Дня збройних сил України.
Ярослав у дитинстві мріяв бути стоматологом. Пішов навчатися до медакадемії. Походу змінив мрію - став сімейним лікарем, а потім пішов на фронт. Говорить Ярослав Садиков:
"Коли почалося загострення, почалися бойові дії, до нас приїхали з Києва, кажуть: "потрібні лікарі військові, ми будемо відкривати військову кафедру, бажаючі?". Мамі сказав: "мама, я там буду потрібніший". І пішов у військово-медичну академію".
Закінчив військову кафедру за півроку, що організували з початком війни. Пішов далі навчатись на військового медика до Києва. 3 роки стажування по військовим бригадам. Спочатку був в десантно-штурмовій бригаді, далі в батальйонній тактичній групі, розповідає військовий лікар Ярослав Садиков:
"Розподілили мене в 81-му штурмову десантну бригаду. Мені сказали: "треба їхати в зону ООС на передову". Таким чином я потрапив на передову. В 2018-му році, в грудні, я потрапив в село Чермолик, під Маріуполем, де були дуже жорсткі бої. Ми там тримали оборону, я надавав допомогу як військовим, так і місцевому населенню".
Зараз хлопцю 27 і він став начальником медичного пункту артилерійського дивізіону. Говорить, не раз бував під обстрілами:
"І обстріли, і снайпери працювали. Дуже часто виїжджав о 4-й ранку. З особовим складом об'їжджав позиції вночі, бо вдень це було дуже небезпечно. В основному хворіли не від поранень, а ГРВІ, тому що переохолоджувалися, стоячи на постах. І дуже велика проблема з зубами була, тому що вода неякісна. Дуже боліли у хлопців спини після бронижелетів".
З фронту Ярослав повернувся місяць тому - його командирували до Полтави. Нині він у резерві Збройних сил України.
Говорить: вдома сумує за товаришами з фронту. Наразі освоює масаж, планує піти вивчитись на військового хірурга та знайти невістку для мами. Продовжує Ярослав Садиков:
"На війні нічого хорошого немає, дуже страшно. Дай Бог, щоб всі приїхали додому до своїх рідних і близьких. Щоб вони обійняли своїх рідних, своїх дітей, своїх дружин".
