Відвідувати гуртки та заняття з йоги у Полтаві буде харківська родина, у якій виховують дитину із синдромом Дауна. 6-річний Артем переїхав через війну разом із мамою та бабусею. Знайти житло допомогли знайомі, розповіла Суспільному харків’янка Наталія Роменко. У Полтаві планують повернутися до мирного життя, а після війни – поїхати у рідне місто.
Родину Наталії Роменко подруга поселила у квартирі в Полтаві. З Харкова вони приїхали на початку місяця під обстрілами.
"Було дуже страшно, тому що навіть тривогу не встигали вмикати, а ми вже чуємо – літаки летять. Навіть не встигали у підвал спуститися. Просто усі обіймалися біля дверей. В рюкзак зібрали документи, яблука, консерви, шоколадку, щоб схопити в разі чого і поїхати", – розповідає харків'янка Наталія Роменко.
В Артема – синдром Дауна. Виховувати хлопчика допомагає його бабуся Надія Зотова. Вона теж евакуювалася.
"У мене літаки вже гуділи в вухах та голові. Я вже не розуміла, чи це літак, чи мені здається. І ми зрозуміли, що вже залишатися не можна. Ще й дитина в цьому підвалі сидіти не може. Коли їхали, Наталя взяла його оці найулюбленіші іграшки, машинки, книжки його улюблені. Він дуже любить книжки", – говорить харків'янка Надія Зотова.
"Скоріше за все, у нього є розуміння того, що щось відбувається. Але виразити він це не може. Він не може запитати, чому ми поїхали, чому ми у підвалі. Він говорити може, але сформулювати це і дати оцінку всьому, що навколо відбувається, не може. Він для мене звичайна дитина. А ця особливість (синдром Дауна – ред.), вона якраз, мабуть, трохи його захистила", – каже харків'янка Наталія Роменко.
У Полтаві Наталія знайшла для сина спеціальні гуртки. Незабаром планують почати заняття.
"Йому було не зрозуміло, чому він не ходить на заняття, гуляти. Але він цих питань не задавав. Підемо на дитячу йогу з малюком. Там буде кінетотерапія, з собаками також підемо (займатись – ред.). Можливо якось потрошку ввіллємося в життя. Чесно кажучи, щодня плануєш повернутися додому. Немає в голові розуміння, що ми тут осядемо", – додає Наталія Роменко.
Про Харків Артем згадує не часто, каже бабуся хлопчика.
"Як підійду до вікна з ним, а він дивиться на вулицю і каже: "Гримить. Підвал". Одразу згадує підвал і на мене дивиться. Я зразу намагаюся його відволікти. Хочеться, щоб оце все скоріше закінчилося", – говорить харків'янка Надія Зотова.
