Полтавці Ірина та Юрій Лихопой від початку березня вивозять людей із Харківської області, де тривають активні бойові дії. Їздять волонтери власним автомобілем. На пальне витрачають свої гроші та пожертви благодійників. За понад два тижні, повідомляють Суспільному, зробили більше двох десятків рейсів.
Полтавка Ірина Лихопой має зошит, де раніше записувала розклад уроків своїх дітей. Нині у зошиті – графік поїздок. Ірина разом із чоловіком Юрієм евакуюють людей із Харківщини.
"У мене п'ятеро дітей і тут у мене п'ять колонок. У кожного на день розклад був. На кожен тиждень, на кожен день я писала. А потім почалася війна. Ми прочитали в Telegram у групі полтавській, що потрібно допомогти вивозити людей з Пісочина (селище у Харківському районі – ред.). То був заклик, щоб приїжджали люди на власних авто і допомагали. Я так і зробила", – розповідає волонтерка Ірина Лихопой.
Пальне для автомобіля волонтери купують за свої гроші та за благодійні пожертви, каже Ірина.
"Людське життя набагато цінніше за будь-які матеріальні речі, тому ми вирішили жертвувати свої гроші, а потім друзі з Америки надіслали нам пожертвування. Так що ми можемо й надалі це робити, далі возити людей", – додає волонтерка.
"Спереду, ми садимо більших людей або людей похилого віку. А ззаду ми намагаємось посадити тих, хто поменше або з дітьми людей. У нас кожен пасажир пристібається. У нас навіть третій ряд є там. Відкриваємо сидіння, і люди сідають туди. І ми так перевозимо людей", – говорить волонтер Юрій Лихопой.
Доки батьки рятують жителів Харківщини, діти чекають удома.
"Ми їх (дітей – ред.) проінструктували, що треба робити під час тривоги. Кожен бере свою валізу, якщо загроза ракетного удару, спускаєтесь у під'їзд і там сидите, поки не закінчиться тривога. Якщо повітряна тривога, то сидять в коридорі", – говорить полтавка Ірина Лихопой.
Іноді евакуйованих селять і у власній квартирі, каже волонтерка.
"Буває, коли забираємо людей з маленькими дітками, особливо якщо вже вечір, то ми їх не відвозимо в соціальне житло, а беремо до себе додому. Тоді наші діти переходять в цю кімнату, це кімната хлопців. В ту кімнату, яка дівчача, ми селимо біженців. Це дуже сумно, коли бачиш страждання цих людей з дітьми, які вирвалися з підвалів. Це страшно і сумно", – розповідає волонтерка.
"Коли ми їздимо, ми чуємо, що десь стріляють. Десь протиповітряна оборона, десь гармати. Але ми вже звикли", – каже полтавець Юрій Лихопой.
За понад два тижні на Харківщину здійснили більше 20 рятувальних рейсів, говорить Юрій.
