Перша пожежна охорона в Полтаві запрацювала майже 200 років тому. Рятувальники тоді пересувалися на конях, а гасити вогонь їм допомагали місцеві жителі. Більше про історію полтавських пожежних команд Суспільному розповів завідувач пожежно-технічної виставки в обласному управлінні ДСНС Вячеслав Вишня.
Перша згадка про пожежників у Полтаві датована 1802 роком. Тоді працівників цієї професії називали «майстрами вогняної справи» або ж брандмейстерами («brand» у перекладі з німецької – «пожежа»).
Офіційно ж пожежна охорона в Полтаві запрацювала 1824-го. Тоді до неї входив 71 рятувальник. А жителів у місті було близько 15 тисяч, каже Вячеслав Вишня. Перша пожежна станція діяла в одному приміщенні з дільницею поліцейських.
«Перша пожежна частина була у приміщенні нинішнього музею космонавтики, там була офіцерська гауптвахта. І там були допоміжні приміщення, реманент, вода. Фінансування пожежної команди здійснювала міська рада».
Друга пожежна частина розташовувалась у сучасному центрі міста біля Корпусного парку. Це була будівля із пожежною вежею.
«Для будівництва пожежної частини обирали найвищу частину населеного пункту. До неї прибудовувалася пожежна каланча – це місце, де постійно чергував пожежник. Якщо він бачив пожежу, то негайно дзвонив у дзвони, – це сигнал для виїзду обозу».
Крім того, вежу використовували для сушіння пожежних рукавів. Це тому, що вони були з льону. Рукави привозили з-за кордону, як і помпи для бочок із водою.
«Якщо такий рукав лишити мокрим, він зогниє. Тому у вежі був встановлений механізм, рукава у підвішеному стані сушили на ньому».
У XIX столітті кожен житель Полтави мав тримати вдома пожежний інвентар – ломи, спеціальні гаки, відра. Якщо десь виникав вогонь, то мешканці сусідніх будинків були зобов’язані прибути на місце і допомагати його гасити. Наявність такого інвентарю перевіряли спеціальні інспектори.
«Чим більший був достаток родини, тим вимоги інспекторів були більшими. Заможна родина мала зберігати бочки з водою, обшиті шкірою. А якщо родина бідна, то достатньо було відра та лома».
Під час пожежі, коли рятувальники запрягали коней і виїжджали на місце зі спеціальною бочкою, рукавами та помпою, попереду завжди їхав сурмач. Він попереджав, щоби всі жителі звільняли вулиці. Це робили для того, аби кінний обоз не травмував людей.
«Ефективність тогочасних пожежних команд була низькою. Дерев’яні будинки горять швидко. Поки запрягаються коні, лаштується обладнання і команда, втрачались важливі хвилини. Часто приїзд на місце пожежі відбувався із великим запізненням».
1913 року на конкурсі пожежних команд полтавські рятувальники були визнані одними з кращих у Російській імперії. А 1925-го в місто приїхали перші автівки.
«Пожежних автомобілів у Полтаві було два. До Другої світової війни у місті використовували як ці автомобілі, так і старі кінно-бочкові обози».
Під час Другої світової пожежників із Полтави евакуювали в місто Куйбишев (сучасна Самара, що в Росії). Свою роботу вони відновили лише після звільнення міста – 25 вересня 1943 року.
