На Полтавщині волейбол сидячи, як вид адаптивного спорту, допомагає колишнім військовослужбовцям, зокрема, з ампутаціями, інтегруватися у цивільне життя. І це не лише про фізичне відновлення, а й про силу духу.
Про це в ефірі Українського радіо «Полтава» розповіли тренер збірної команди Полтавської області з волейболу сидячи, співзасновник ГО «Міцні духом» Олександр Драпак та член організації, гравець збірної ветеран Володимир Субін.
Волейбол сидячи, як засіб реабілітації для поранених військових та людей з інвалідністю започаткували у Нідерландах у середині минулого століття. 1980 року, як вид спорту увійшов до програми Паралімпійських ігор.
«Волейбол сидячи не новий вид адаптивного спорту. Просто, на жаль, радянська система була влаштована так, що в державі ніби не було людей з інвалідністю. І Україна відчула ці наслідки. До речі, саме Полтавщина 2024 року відродила Чемпіонат України з волейболу сидячи. До 2012 року змагання проводили, а потім про них взагалі забули. Я поговорив з очільником нашого «Інваспорту» Олександром Верещакою, і сказав, що треба відновлювати волейбол сидячи, бо він дуже зайшов хлопцям», — розповів Олександр Драпак.
З початком повномасштабної війни цей вид адаптивного спорту став більш популярним. Для ветеранів — це можливість для відновлення і соціалізації. Наприкінці лютого 2026 року у Полтаві відбулися перші Всеукраїнські змагання, у яких взяли участь 9 команд з усієї України — з них дві з Полтави. У березні 2026 року започаткували першість Полтавської громади з волейболу сидячи. У складі збірної команди Полтавської області усі учасники дотичні до військової служби. Це волонтери, добровольці, мобілізовані, зокрема, як Володимир Субін.
«Влітку 2024 року я отримав поранення, втратив нижню кінцівку. Далі тривале лікування, реабілітація. І якось я стояв у черзі в магазині, ще в мене протезу не було, і тут хлопець незнайомий на протезі питає як я відновлююся, і каже чи не хочу спробувати волейбол сидячи. Я на той час ще відновлювався, тому з відповіддю вагався, але ми обмінялися телефонами. І тут десь через місяць він мені телефонує, це вже потім я дізнався, що це Артем Погорілий, який розвиває у Полтаві адаптивний спорт для ветеранів, і знову запрошує. Я вирішив прийти хоч подивитися як хлопці грають. А вдруге я вже прийшов на тренування», — пригадав Володимир Субін.
Влітку у тренуваннях перерва. Восени ветерани знову повернуться до волейболу сидячи. Охочих доєднатися стає дедалі більше. Найбільша потреба — своя локація для тренувань, доступна для усіх. Якщо буде своя база, то реабілітація відбуватиметься набагато краще.
«Треба, щоб і влада Полтави, і області дотримувалися свого слова, і робили все для ветеранів і заради ветеранів. Хоча, зрозуміло, що і війна деякою мірою обмежує можливості. Я нещодавно повернувся з Чемпіонату світу з волейболу сидячи у китайському Ханчжоу. Чоловіча збірна України увійшла до топ-10 команд, але ми могли б показати кращі результати. Через війну ми не маємо змоги нормально тренуватися, і тут, перш за все, питання безпеки», — поділився Олександр Драпак.
У лютому 2026 року Президент України нагородив Олександра Драпака орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | Тік Ток | Threads | Whatsapp
