Воїн із Полтавщини Віталій Андрейченко вперше після звільнення з полону повернувся у рідне село у Кременчуцький район, до батьківської хати. Чоловік розповів в інтервʼю Суспільному про свої емоції та найближчі плани.
Як зустрічали Віталія Андрейченка
Зранку 29 травня у селі Гриньки обабіч однієї з центральних вулиць вишикувалися місцеві жителі, школярі, знайомі та рідні воїна Віталія Андрайченка. Його зустріли вперше після понад трьох років неволі.
"Як же ж героя не зустріти? З квітами, з прапорами, з музикою, з привітанням. Ми приїхали з міста Глобине. Хвилювалися, коли його вперше побачили за довгий час. Звісно, трішки він змінився і схуд. Дай Бог, все налагодиться", — розповіла Суспільному знайома родини Тетяна Сошин.
Воїн приїхав у село у машині, яка очолювала кортеж — із прапорами та димом синього і жовтого кольорів. Із авто вийшов під скандування "Вітаємо!" й одразу взяв на руки трирічну доньку.
"Дуже приємно, що так всі зустрічають його, не забули, чекають. Дітки повиходили, навіть із Градизької громади приїхали", — розповіла Суспільному дружина воїна Ольга.
Доки Віталій йшов селом, до нього підходили люди з обіймами і квітами. Біля місцевої школи ввімкнули гімн. Потім воїн вшанував загиблих на місцевій Алеї памʼяті.
У батьківському домі Віталій не був понад 3 роки і 2 місяці. На рідному подвірʼї став на коліна перед бабусею.
"Синочок відновлюється, радість повернулась в родину. У нас сьогодні весело, а завжди ми тільки плакали. Плакали й чекали і надіялися", — поділилася мама бійця Галина Андрейченко.
Що розповів Віталій Андрейченко
Під час зустрічі у селі чоловік багато усміхався, обіймав і цілував дружину, а особливо — трирічну Соломію. Під час запису інтервʼю, дитина весь час сиділа у нього на колінах.
Розповів: не очікував, що його зустрічатиме так багато людей. Особливо пишався дружиною, у неволі відчував її підтримку. День обміну називає незабутнім.
"Спочатку не вірилось, звичайно. Що запам'яталось — це люди, які на узбіччях стояли, нас зустрічали. Це дуже було чуттєво, ми плакали всі в цьому автобусі. Нам всі три роки, які я провів в полоні, казали, що "ви нікому не потрібні, вас ніхто не чекає". Ми махали кожному, кого бачили", — розповів воїн.
Донька у Віталія та Ольги народилася, коли він був у полоні. За весь час чоловік отримав єдине фото дитини і вмовив наглядача його надрукувати.
"Я з цією фотокарткою засинав і прокидався кожного дня".
Чоловіка обміняли 24 квітня 2026-го. Він повернувся зі своїм побратимом, якого запросив стати хрещеним для Соломії.
"Треба похрестити дитину. І хочу повінчатися з дружиною. І ще в планах братика зробити. Жити, з сім'єю час треба провести. Я багато втратив за ці роки", — сказав Віталій.
Він підготував подарунок дружині на четверту річницю весілля, яка була 28 травня.
"З нашим днем, кохана, з річницею. Вибачай, що трішки я запізнився з цим подарунком. Дякую своїй дружині дуже, я нею пишаюсь. Якби не вона, я б зламався. Тут вона була моїм голосом".
Ольга понад два роки ходила на акції на підтримку полонених і зниклих безвісти, а також їхніх родин.
Про стосунки з донькою
Після повернення чоловікові довелося знайомитися з власною дитиною.
"Вона так сиділа, на нього дивилась, з-під лоба роздивлялася. Він їй ручку цілує, а вона на нього дивиться. А потім він мене обійняв, вона пальцем до моєї сестри: "Що це таке?". Вона не бачила, щоб мене так хтось підходив і обіймав. А тепер зранку встає: "Мамо, покажи мені тата"», — розповіла дружина воїна.
Окрім Соломії, Ольга весь цей час виховувала доньку Анну, якій буде 18, а також 12-річну Софію.
"Вона героїня для мене, вона приклад для багатьох, яка чекала, виховувала сама трьох дітей", — сказав про дружину Віталій.
Обʼєднання родини
Віталій Андрейченко іще має пройти лікування, але розповів, що радий бути вдома з рідними. Його дружина Ольга була першою, хто зустрів чоловіка з полону. 24 квітня вона поїхала на обмін зі знайомою, хоч і не мала інформації, що цього дня Віталій повернеться. Жінка розповіла:
"У мене всередині таке відчуття: «Тобі треба поїхати». Дзвонить мені телефон, сльози радості. Дали мені його трубку. І він каже: "Киць, я дома". Кажу: "Я знаю, я тебе чекаю тут. Я тебе буду з автобуса зустрічати". Він каже: "Ти тут? Ти мене тут зустрічаєш?". Кажу: "Так". Він мене разів п'ять перепитав. Я дуже бажаю кожному дочекатися".
Коли Віталій Андрейченко повернувся в Україну
24 квітня у межах 73-го обміну полоненими між Україною та Росією додому повернулися 193 українські військовослужбовці. Як повідомив президент Володимир Зеленський, серед звільнених — воїни ЗСУ, Нацгвардії, Державної прикордонної служби, Нацполіції та Державної спеціальної служби транспорту.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | Тік Ток | Threads | Whatsapp
