Дитяча література в Україні переживає розквіт. Популярними стають тексти на складні теми: про розлучення батьків, смерть та війну.
Про це Суспільному розповіла письменниця, ілюстраторка, перекладачка Ганна Осадко.
Про складні теми у дитячій літературі
За словами мисткині, книги часто допомагають батькам підібрати необхідні слова та підтримати дитину. Перший текст про втрату Ганна Осадко написала 2022-го, після загибелі її чоловіка на Донецькому напрямку. Це видання було створене, аби розповісти дітям про смерть. Книгу авторка писала її у співпраці з психологами.
"Вона стала книгою року 2022-го. І вона почалася з життєвої історії, коли до мене зателефонувала подруга і сказала: «У мене теж загинув чоловік, і я досі не можу дітям про це сказати». Вона каже: «Я не можу знайти потрібні слова. Добре тобі, ти ці слова знайшла». І я зрозуміла, що я їх дійсно знайшла, і я мушу поділитися цими знаннями. Потім надходило дуже багато відгуків від бабусь, від мам про цю книгу, що вона направду їм допомогла".
Дитяча література в Україні стрімко розвивається, сказала Ганна Осадко. За її словами, останніми роками відбувся "сплеск" друку книг нових авторів.
Які історії про війну сприймають краще
На думку Ганни Осадко, українські історії про війну краще сприймають через мистецтво. Особисті розповіді, передані через поезію чи прозу, стають досвідом, який можуть пережити і ті, хто не відчув війни, розповіла авторка.
"Вірші часом сильніші, ніж стаття чи відео, тому що це особисто пережитий досвід, який є. Мені сказала одна полька: «Ти розумієш, що твої вірші нагадують такі довгі голки, які ти запихаєш читачу під нігті? Оцей біль ми переживаємо разом з тобою, але потім ці голки якимось дивним чином стають голками акупунктурними, які лікують душу». Тексти, які дають письменники, створюють, по-перше, зв'язки між людьми, між націями, між культурами. І вони говорять сильніше, ніж будь-які історії стандартні".
Одну з останніх книг — "Мисливці повертаються завжди" — авторка написала 2025 року. На її думку, поезія більш емоційна.
"Я завжди все пишу на емоціях. Вірші — це як такі стенограми. Тому що писати прозу — це довго, і треба щоб минув час, вона має бути більш виважена. А вірші — це відразу ти реагуєш текстом на будь-який біль, на будь-яку емоцію".
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | Тік Ток | Threads | Whatsapp
