Цю всесвітню ініціативу започаткували 2006 року. За 10 років відбулося багато змін у сприйнятті не лише людей із синдромом Дауна, а з інвалідністю взагалі.
Про це в ефірі Українського радіо "Полтава" розповіли голова ГО "Полтава Даун синдром" Марія Остроушко та членкиня організації Ганна Дерій.
"Ці люди, і ці діти — частина суспільства, і є розуміння, що вони потребують підтримки. Щодо ставлення до дітей із синдромом Дауна чи якимись іншими особливостями, то якщо ви бачите таку дитину і вона не потребує допомоги, вона у безпеці і поряд з нею є дорослий, то сприймати її як звичайну маму з дитиною. І якщо раніше люди могли пропонувати свою допомогу — не завжди доречну, і потім дитині доводилося пояснювати, що цього робити не можна, то нині оточуючі більш коректні у спілкуванні", — ділиться Марія Остроушко.
Практично всі проєкти для соціалізації дітей із синдромом Дауна — ініціатива їхніх батьків. Зокрема, для покращення адаптації невербальних дітей у побуті й навчанні реалізують проєкт "Говори — я чую". За допомогою застосунку Tippy Talk діти озвучують свої думки і почуття. Втім, за два роки реалізації батьки і діти знайшли багато інших застосувань цього застосунку, окрім традиційного спілкування і месенджера, що передбачалося цим проєктом альтернативної комунікації.
"Завдяки ініціативі й прихильності до наших дітей, до дітей з особливими освітніми потребами керівника Федерації парахокею України Олексія Полевого у нас продовжуються тренування. Для батьків це дуже важливо, особливо старших дітей, які завершили навчання у загальноосвітніх школах або у спецзакладах і залишилися взагалі без жодних активностей. Парахокей — це можливості для їхнього розвитку, і не лише фізичного, а й інтелектуального. Тренери нам кажуть, що розвивається зв’язок півкуль головного мозку. Тому що діти звикли все тримати правою рукою, а ключку вони тримають лівою, і це дуже класно впливає на розумові здібності дітей", — додає Марія Остроушко.
Вже розроблена навчальна програма для парахокею, щоб офіційно вводити цей вид спорту в ДЮСШ, щоб це вже було на рівні ініціативи місцевої влади, а не просто тренерів. Один з останніх проєктів для дітей із синдромом Дауна — група продовженого дня, для якої облаштований простір. Ще немає сталого фінансування, тому до його реалізації долучаються фахівці на волонтерських засадах. Розроблена структура щотижневих занять, і за кожну окрему їх частину — рухову, творчу, кулінарну — відповідає хтось із батьків.
"Зокрема я працюю як арттерапевт. Коли діти приходять на заняття, вони очікують свята. Вони не йдуть на простір, як до школи або як до фахівців. Вони йдуть до друзів, вони знають, що їх чекає якийсь веселий час разом. Тому зазвичай діти приходять позитивно налаштовані на будь-які творчі активності, що я їм пропоную. Але навіть якщо хтось відмовляється, то об’єднує їх усіх щось смачненьке. Кулінарна частина занять заохочує дітей до відвідувань, до навчання", — розповіла Ганна Дерій.
Більше слухайте в ефірі Українського радіо "Полтава" за посиланням.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
