Пенсіонерка із Щербанівської громади Валентина Невмержицька із початку повномасштабного вторгнення допомагає військовим. Вона зібрала команду із шести людей та організувала фонд "Вільні та незламні". 4 роки жінки безплатно годують військових обідами та постійно заготовляють їжу, яку возять на фронт. Усі волонтери – пенсійного віку та мають рідних у війську.
"Як тільки побачили, що всі метушаться, будують біля нас охорону. І з першого дня війни почали працювати, годувати хлопців, поїхали, закупилися. Готували обіди, сніданки та вечері", — розповіла волонтерка Валентина Невмержицька.
За словами Валентини, приміщення кафе вона придбала до початку повномасштабного вторгнення, проте відкриття так і не відбулося. За сітками, які нині плетуть волонтери, спершу був медпункт. Нині тут у будні безплатно годують усіх військових, які їдуть повз, або прийдуть спеціально. Також упродовж року возять окрім речей, їжу на Сумський та Донецький напрямки.
"Великі заготовки робимо восени. Як помідори, так і огірки закриваємо, возимо хлопцям. Також і їсти готуємо там все: і шуба, і салати всякі, і вареники, і пироги он у нас Ольга пече", — розповіла волонтерка Валентина Невмержицька.
Фонд "Вільні та незламні" та команда волонтерів
У волонтерській команді Валентини нині п’ять жінок та один чоловік. Усі пенсіонери. Із продуктами їм допомагають підприємці із Полтавської та Щербанівської громад.
"І лечо, і заправки борщові. Які в нас продукти були, ми їх усі закриваємо, капусту квасимо, моркву по-корейські робили. Усе, що можемо і, що вміємо, ми робили", — повідомила волонтерка Ольга Момот.
У кожного з волонтерів нині є рідні на фронті.
"Оце сітки поплету, вдома в’яжу сиджу, пошити ще ж треба або ковдри, або ввечері шкарпетки в’яжу, фільм дивлюся й шкарпетки в’яжу. Рідний племінник мій на фронті, теж поранений", — розповіла волонтерка Надія Люта.
"У мене 4 чоловіки на фронті, а 5-й ще племінник, зяті й онучок, чоловіки", — повідомила волонтерка Любов Піскун.
Плани волонтерів: допомагати до кінця війни
В організаторки волонтерського центру на фронті загинув брат Петро Худолій торік у квітні після 3 років служби. 27-річний онук нині воює другий рік. За словами Валентини Невмержицької, саме волонтерство їй допомагає пережити розлуку із рідними та втрату брата.
"Особисто я, я цим живу, я заїжджаю, я зробила добре діло. І мені на душі легше, чесно кажучи, додається якось і здоров’я", — розповіла волонтерка Валентина Невмержицька.
За словами Валентини, волонтерити вона збирається до кінця війни. Нині на фронт їздять із допомогою раз на два тижні. Інколи вдається частіше. Допомагають семи бригадам.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
