36-річний Михайло Панібог у цивільному житті працював будівельником. Від початку повномасштабного вторгнення відразу долучився до бригади територіальної оборони. До Дня Збройних Сил України Суспільному воїн розповів про свій шлях на війні.
Військовослужбовець на згорілій техніці. Фото надане М.Панібогом
Про початок повномасштабної війни
"Якось ще як 2014-го почалося, не рвався так, що ось буду йти, але і не ховався. Прийде повістка — значить, все, буду йти. Але поки не приходила, думав: значить, не потрібен. Але якось коли почалась війна, то якось страшно стало. За сім'ю стало страшно. Вивіз родину свою, дітей вивіз і дружині кажу: «Я піду». Дуже плакала, кричала на мене, що «як так, почекай, воно ось там кілька днів». Так воно не кілька днів буде. І пішов мій шлях такий військовий", — згадав Михайло Панібог.
Михайло Панібог на службі. Фото надане М.Панібогом
До служби чоловік жодних навчань не проходив. За плечима була лише строкова служба. Там отримав звання — молодший сержант.
"Вже із зброєю могли на «ти» говорити, просто воно забулося, був там 2007-2008 рік, воно до 2022-го все забулося. Записався в тероборону, 146-й батальйон. Багато було хлопців, ті, що ще були в АТО. То до них прислуховувалися, вони підказували, як правильно. Але зараз уже війна дуже помінялася. Навіть якщо взяти 2023 рік і взяти зараз, то це взагалі різна війна. Тому що дуже багато стало все роботизоване: дрони, дрони і дрони. Раніше, було, тихенько пройшов на позицію, сів, виглядаєш, дивишся. Зараз швидко заскочив, заховався і сидиш тихо. Тому що за тобою слідкують дрони", — розповів військовий.
Михайло разом із побратимами. Фото надане М.Панібогом
Спочатку були з підрозділом у Полтаві. Зокрема, охороняли в’їзди у місто. Далі захищати країну довелося на Сумському, Харківському та Донецькому напрямках.
"Перше, ми поїхали на Сумщину — це був кінець березня. Це ще ворог не вийшов із Сум повністю. Ми поїхали туди, такі перелякані були. Тоді ніхто нічого не розумів. Тоді ми на Харківщину поїхали, там уже трішки таке повеселіше було. Потім знову на Суми поїхали, там попрацювали трішки, потім почався Донбас. Якось і не було такого страху туди їхати, просто незрозуміло, куди ми їдемо. Найважче — це перші такі бої в нас були — Соледар. Це 2023 рік, початок року. Була Авдіївка, була Мар'їнка. На дуже довго ми закріпилися там".
Воїнові 36 років. Фото надане М.Панібогом
Про найскладніше на фронті
"Дуже складно, коли побратими гинуть. І ти розумієш: ти не можеш нічим допомогти. Ти старався, щось комусь наклав той турнікет, там те зробив, те зробив. І потім починає або снитися, або собі в голові накручуєш, що аби було по-іншому. Або: а чим би я міг допомогти, що, може б, не туди проскочить, може, далі, або йому далі. І тоді оце гризе в голові. І якось воно ти з людиною був рік там, більше. Ви з ним жили в одній кімнаті, їли, пили, все-все. Ти знаєш його, ти знаєш сім'ю його. І тут по рації — нема. Я: «Як нема?». І все, і людини нема", — розповів військовий.
Михайло на початку повномасштабного вторгнення стоїть на фоні стели Донецької області. Фото надане М.Панібогом
Військовий говорить, що нині на фронті немає ілюзій щодо домовленостей та перемовин
"Була така фраза: «Рано чи пізно ми закінчимося». І воно таке й є. І ми закінчуємося. І найгірше буде, коли не втримається те, що зараз робиться, щоб це не було дарма. Вони сунуть, сунуть, сунуть, сунуть. Не вистачає в нас людей, потрібна така сила міцна. Те, що пропонують нам здати Донбас — так а за що ми боролись тоді? Як здати Донбас? Так вони далі на Дніпро, а тут уже і Полтава, і вже все. У них просто людський ресурс дуже великий. Ми цього собі не можемо дозволити. Ми не можемо відправити 10, а давайте ще 10. Не можемо ми так".
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
