51-річний ветеран ЗСУ з Полтавщини Валерій з позивним "Батя" боронити державу пішов на другий день повномасштабної війни. Боєць служив у стрілецькому батальйоні спочатку на посаді командира розвідувального взводу, а потім у відділенні ударних безпілотників.
Про свій бойовий досвід, мотивацію і травми чоловік розповів Суспільному.
"Якщо людина приходить сама з мотивацією, вона буде служити. Так, рано чи пізно вона теж може розчаруватися, бо всі розчаровуються, а якщо людину десь упіймали, то..."
Житель села Щербані Валерій долучився до лав ЗСУ на другий день повномасштабної війни. На той момент йому було 48 років. Спочатку боєць служив у стрілецькому батальйоні на посаді командира розвідувального взводу.
"Спочатку ми були у Василькові, потім Фастів, це на початку війни. Гради були, якась авіація залітала, ракети літали. Ми бачили, як це все прилітало і по заправках, і по будинках, по всьому".
З кінця 2022-го підрозділ, у якому служив Валерій, перевели на Харківський напрямок – район Куп’янська та Борової.
"Коли ми вже приїхали у Харківську область, саме тоді звільнили Ізюм, там, звичайно, все було жорсткіше. Вони більше починали звіріти. Візьмемо прифронтові міста, навіть Харків, Куп’янськ, Борова, Ізюм – туди ж долітає все. Їх розбивають".
З 2023-го штат підрозділу, у якому служив Валерій почали розширювати, водночас на війні почали активно розвивати напрям аеророзвідки. Противники застосовували дистанційне мінування.
"Дрони все скидають, там є плати на 30 днів, на 60, тобто вони її скинули, вона просканувала простір, і якщо на 60 днів ця плата, то вона 60 днів буде на бойовому чергуванні. Там електромагнітне поле, машина буде проїжджати у радіусі 5 метрів, вона здетонує, тобто на неї наїжджати конкретно не треба".
Із 2024-го Валерій був на посаді командира відділення ударних безпілотників у тому ж стрілецькому батальйоні. За словами військового, противники мали перевагу в кількості і забезпеченні.
"Сильні противники. По-перше, їх побільше, ніж нас, у них і фінансування є, і можливостей є побільше, а ми чекаємо, що нам хтось щось дасть. У них це все є. Багато чого було важкого, складного. Важко було, коли пішла наша група, і мій побратим, молодий хлопець, йому було 25 років, підірвався (на міні, – ред.), а це було вже прямо біля кордону".
Під час служби Валерій неодноразово травмував коліно, через це у нього розвинувся артроз суглоба.
"Там десь ударився, плюс навантаження, ходили багато. Щось почало боліти, болить та й болить, рік болить, два болить, поїхав у госпіталь, сказали треба суглоб міняти. Походив ще трохи, потім уже зрозумів, коли виходив на позиції, були такі моменти, що я виносив дрон на старт його ставив і починав підніматися, а в мене просто защемило коліно, і я не міг ні зігнути, ні розігнути".
У кінці 2024-го військового прооперували у Кременчуці. Нині він адаптується до цивільного життя.
"Хотів назад на службу повернутися, бо, може, я ще не готовий. Важко перелаштуватися, дуже важко. Я їжджу час від часу до своїх хлопців, вони до мене. За кордон – ні. Я хочу жити в своїй країні, я воював не для того, щоб кудись втекти. Я хочу жити тут, я тут народився, я тут хочу жити".
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
