Розвідник з Одеси Артем Орлянський потрапив у засідку військових РФ і загинув. Його тіло і ще сімох воїнів транспортували до Одеси без рефрижераторів. Впізнання для родичів стало несподіванкою. Історією розвідника 95 штурмової бригади з кореспондентами Суспільного поділилася матір загиблого.
Артем Орлянський служив у 95 десантно-штурмовій бригаді в спеціальному підрозділі розвідників. Він загинув у селі Вільшане у Куп'янському районі, коли повертався з завдання. За словами Ірини Орлянської, це сталося через відсутність дронів:
"Вони ходили на мінус, як то кажуть. У розвідників в тил ворога, в тил з ворогом. Вони були на завданні, поверталися, вони не мали підтримки розвідників, не мали підтримки дронів. Натомість у росіян були такі дрони й вони їх засікли. І коли вони поверталися з завдання, то потрапили вже в засідку готову. І там він отримав спочатку кульові поранення. А потім їх накрили ще касетними снарядами".
Ірина розповіла, що її син добровільно вступив до лав ЗСУ після навчання. Артем служив в Одесі у ППО.
"Перед його загибеллю у них було завдання бойове. І він з того завдання виніс свого товариша пораненим. Виніс його через мінне поле. Це було дуже важке завдання. І йому за це дали відпустку. І ми його чекали 25 серпня до дому у відпустку. Він загинув 13 серпня — за два тижні до відпустки".
За словами Ірини, тіло Артема чекали вісім днів. За ці вісім днів, додала вона, ніхто з військових жодного разу не сказав, що тіло її сина лежить без холодильника. Привезли його не в рефрижераторі, а у звичайній "газелі":
"Удень упізнання я взагалі побачила, що це треш. Щось ненормальне. Взагалі була до того не готова. Я не могла подумати, що він був без холодильника, розумієте!? І через те, на наступний день ми попрохали незалежного судмедексперта, який подивився і сказав, що так. Дата збігається, але жодної хвилини тіло не перебувало в холодильнику. Станом на момент упізнання, то він просто підтвердив мої здогадки".
Жінка каже, історія її сина демонструє відношення влади до загиблих воїнів. Артем не лежав у полі, його побратими все зробили задля його порятунку. Таке відношення міської та військової влади до загиблих, за її словами, ненормальне.
"Це не нормально. Що літо і хлопці лежать в таких умовах, що їх привозять сюди в таких умовах, що ми їх не можемо не обійняти, не показати родичам. Якщо ви можете вести окорочка з Америки, привозите їх в такому стані, наче воно ще зранку кудахкало, а що це за відношення таке до наших дітей? До наших хлопців, до наших воїнів. Це не морже бути нормальним взагалі! Що тіла лежать в якихось ангарах. Навіть поставили б якийсь промисловий кондиціонер! Він нагнав би там +5/+8 і вже хлопці б лежали в інії", — розповіла жінка.
Ірина Орлянська також розповіла, що друзі Артема й досі не вірять в його загибель, адже не бачили тіла військового:
"Вчора були сороковини мого сина і прийшли друзі, прийшли подружки. Рідні, які були зі мною на упізнанні й бачили його, то вони розуміють, що Артема вже нема. А друзі, які не бачили кажуть: ми не бачили Артема мертвим. "Ми не можемо зрозуміти, що це правда, що його вже нема". Вони поклонилися закритому гробу. І я хочу запитати тих військових: ну хіба це взагалі можливо? 21 століття, як це може бути? Це дуже важливо: в якому стані привезли, що ми можемо його поховати".
Натомість міська влада запевняла, що коштів і допомоги військовим достатньо, коментує жінка:
"Я обурена. Я хотіла запитати міську владу. Так само і військових. Чому міська влада каже, що у них все є і вони можуть допомогти нашим хлопцям, армії. Але армія не завжди може взяти у них ту допомогу. Я би їм хотіла висловити таке побажання: домовляйтеся! Домовляйтеся всі заради перемоги, бо це дуже важливо. Це дуже важливе, аби у хлопців було все. Все необхідне".
Мати воїна розповіла, що перед загибеллю він дуже просив побратимів зняти з нього сумку та передати їй. Це було його останнє прохання. В сумці був хрестик та зжата ікона ангела-охоронця. А також "лямзік", яким Артема посвятили в археологи. Часто з родиною він виїздив на острів Березань, де проводилися розкопки:
"Він був археологом-любителем, так. Він так любив свою Одесу, що завжди брав прапора і ставив прапор Одеси на острові. От скільки йшли розкопки археологічні, скільки прапор майорів там, де Артемин намет. Був патріотом не тільки своєї країни, а й свого міста. Дуже своє місто любив, дуже".
Артему Орлянському було 31. Він любив тварин, а вони завжди його знаходили у різних місцях. Батьківщину хотів захищати з перших днів. У чоловіка залишилися батьки, дві сестри й кіт, який досі чекає на господаря:
"Все його дитинство чомусь так думала, що він буде або зоозахисником, або ветеринаром. Щось в цьому руслі. Його кіт, який його чекає досі. Артем ніколи не сідав їсти, доки не накормить вдома всіх своїх улюбленців. Навіть, коли ми на природу виїздили, метелик сідав йому на ніс. Ми завжди сміялися, що Артема завжди знаходять всі котики, безхатьки: всі були ним обласкані, нагодовані та вилікувані".
Артем Орловський був археологом-любителем. А ще був активним прибічником здорового способу життя, розповіла його класна керівниця Людмила Шендриченко:
"Артем вчився в нашому ліцеї чотири роки: з восьмого по одинадцятий клас. Коли вперше його побачила, він привернув увагу відкритим поглядом і добрими очима. З ним було легко і цікаво спілкуватися. Артем займався різними видами спорту: карате, легка атлетика, волейбол. У нього був коричневий пояс з карате. У нього боліло серце за нашу Батьківщину тому він пішов захищати і матусю, і своїх сестричок, і нас усіх з вами".
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
