Обливали водою та били струмом, душили пакетом, тримали у карцері. Військовий Дмитро Рашкевич 13 жовтня повернувся з російського полону додому, у Білгород-Дністровський Одеської області. Про те, що йому довелося пережити за пів року у колонії, розповів знімальній групі Суспільного.
Дмитро опинився у полоні в березні: російські військові захопили його побратимів, які після катувань вимушені були вийти з військовим на зв'язок. Чоловік прийшов до них на зустріч без задньої думки, хоча розумів, що щось не так.
"Я був у полоні в місті Бердянськ, в 77 колонії. Я не можу сказати, що там було, я нічого не бачив. Я цілодобово, увесь час, перебував у карцері. Я навіть неба не бачив, я тільки чув. Я чув, як когось приводять, хтось кричить, когось б’ють. Я чув, як три доби ґвалтували військовослужбовицю, я не знаю, що з нею, але я потім її не чув більше", — розповів Дмитро Рашкевич.
Під катуваннями Дмитро зламався та сказав все, що знає. За це чоловікові соромно. Росіяни тримали його із зав'язаними очима, били, пускали струм, душили:
"Це тривало години дві, мабуть, три катування. Наступного дня просто бесіди. Ну, як бесіди, своєрідні бесіди. Відразу мене схопили й доправили у міську поліцейську дільницю в Бердянську. Там почалися так звані форсовані методи допитування. Застосовували струм, під’єднували дроти, били струмом. Я був весь час у масці на очах. Я нічого не бачив. Був прив’язаний до стільця наручниками, а на ногах стяжками будівельними. Обливали водою, били струмом, били гумовими кийками, душили пакетом, надягали на голову. Я тричі втрачав свідомість".
Російські військові хотіли дізнатися у Дмитра, які ділянки узбережжя замінувала українська армія в Бердянську, вимагали вийти на зв'язок з військовими, розпитували про таємні бункери та лабораторії і кількість зброї.
"Погрози, розповіді про те, що українці відрізають статеві органи. Після цих розповідей з мене зняли штани, прив’язали електричні дроти до статевих органів. Я думав, що будуть відрізати, я не знав, що мені прив’язують. Я думав, відріжуть та все. Але це був струм, я зрадів. Ось така була історія", — ділиться військовий.
Наречена Дмитра Діана Безрукова розповідає: довго не знала, де її хлопець, але зраділа, коли їй повідомили, що він живий. Ще більшою радістю було повернення з полону:
"Що Діма насправді в полоні й з ним все гаразд, ми дізналися через записку. Діма передав записку. Це не передати. Коли Діму відпустили, в мене був шок, ступор. Я наче розучилася відчувати якісь позитивні емоції, чесно кажучи. Кожного разу, коли щось добре відбувається, ти не відчуваєш це до кінця, оскільки всі гарні моменти я звикла розділяти з Дімою... Я коли побачила його здалеку, як тільки Діма вийшов з машини, у мене ноги підкошувалися. Тільки він з’явився в мене на шляху, я побігла до нього. Побігла, обійняла й більше не захотіла відпускати".
Щоб потрапити додому, військовослужбовець дев'ять годин зв'язаний їхав у кузові КамАЗа:
"Я вже не повірив, що я їду додому, на обмін. Зв’язали руки скотчем, зав’язали очі, кинули на бочки з паливом в кузові КамАЗа. Так ми і їхали 9 годин... Навіть коли ми прибули на точку, я думав, що щось зірветься. Так не буває. Я вже тоді змирився, що швидше за все я там або залишуся, або нас звільнять наші хлопці. Але завдяки моїм батькам, моїм родичам, людям, яким не байдуже, я опинився вдома".
Зараз Дмитро планує навчатися керувати дронами та працювати в аеророзвідці, адже вважає, що на полі краще мати очі та вуха, які не шкода загубити.
Читайте також
- На Одещині зустріли військових, які повернулись з полону
- Чотири родини з Вилкового Одеської області чекають на повернення полонених з острова Зміїний
- Капелани з Одещини, яких росіяни захопили біля острова Зміїний, звернулися до Європейського суду
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
