Під час обміну полоненими 6 березня з російського полону повернувся житель міста Ізмаїл Віталій Сидоров. Чоловік добровільно мобілізувався до лав місцевої територіальної оборони, згодом його перевели на передові напрямки фронту. У березні 2024 року захисник потрапив у полон та перебував там близько двох років.
"Він все життя мріяв про армію"
Мати захисника Жанна Сидорова розповіла Суспільному, що військова тематика цікавила Віталія з дитинства.
"Він все життя мріяв про армію, його завжди цікавила військова тематика. Йому з дитинства дарували книги, танки, літаки, зброю і всіляке озброєння, чомусь його це все цікавило", — сказала жінка.
Попри інтерес до військової служби, медична комісія не допустила його до армії. За результатами обстеження, за словами матері, йому видали так званий "білий квиток", що закрив можливість служби у війську або роботи у силових структурах.
Після цього Віталій пішов навчатися і здобув дві спеціальності — програміста та юриста. Певний час викладав юридичні дисципліни у навчальному закладі, але згодом вирішив працювати у морській сфері. У морі він пропрацював понад 11 років.
Початок повномасштабного вторгнення і рішення захищати місто
За два тижні до початку повномасштабного вторгнення чоловік повернувся з рейсу. 24 лютого 2022 року він пішов до центру зайнятості, щоб знайти роботу на суходолі між рейсами, зазначила мати військовослужбовця.
За її словами, коли син дізнався про початок війни, того ж дня спробував записатися до військкомату, але отримав відмову через "білий квиток". Тоді він вирішив долучитися до лав місцевої тероборони.
"Син мені сказав: "Мамо, ти мене пробач, ти мене розумієш, не розумієш, але я зобов'язаний, я чоловік. Я зобов'язаний захищати тебе, бабусю, сестру, я буду вас захищати. Я дуже люблю своє місто, я хочу його піти захищати, я люблю свою країну". Ось так він мені сказав", — поділилася Жанна.
Наступного ранку Віталій пішов до пункту запису добровольців і став одним із перших, кого записали до лав місцевої оборони.
Служба на фронті
Після тероборони та проходження ряду підготовок Віталія відправляли на різні напрямки. Згодом його підрозділ опинився у зоні активних бойових дій. За словами матері, син майже не розповідав про службу та місця дислокації.
"Він намагався поменше інформації розповідати. Я не знала, де він там, на яких точках. Потім вже, коли він потрапив у полон, за наказом я вже бачила, де він був. Там переважно усі гарячі лінії, зокрема Запорізький та Бахмутський напрямки", — зазначила жінка.
"Ти постійно знаходишся у стані пекла"
Після зникнення Віталія родина тривалий час не знала його долі. Спочатку він вважався зниклим безвісти. Лише пізніше з’явилася інформація, що він перебуває у полоні.
Мати розповіла, що разом із донькою надсилала сотні звернень до міжнародних організацій, правозахисників і державних установ.
"Я пройшла весь алгоритм, все як належить. Ми зверталися і в ООН, і в Червоний Хрест. Дуже багато листів ми всюди висилали, більше 400 листів. Ми шукали, шукали, не зупинялися. Було складно це пережити, ти постійно наче знаходишся у стані пекла", — підкреслила Жанна Сидорова.
Вона додала, що протягом двох років не отримала від сина жодного листа. Інформацію про нього та його ймовірне місце перебування жінка дізналася від одного з полонених, який перебував із Віталієм і повернувся додому в рамках обміну:
"Цей хлопець мені розповів про те, що мій син дуже важко поранений, у нього роздута нога, він не може ні в що взутися. Сказав, що його під руки виводили на шикування. Але підкреслив, що він тримається дуже добре, попри все. Йому, як цивільному, складніше переживати це, але він тримається".
Обмін та звільнення
6 березня 2026 року під час уроків у школі, де працює мати військового, їй зателефонували з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими і повідомили, що її син потрапив до списку на обмін. Перший дзвінок від сина вона отримала пізно ввечері того ж дня.
"Він зателефонував, сказав, що з ним все добре, що він вже перебуває на реабілітації, у палаті. Багато не розказував, він не буде нічого детально розповідати, така він людина. Але сказав, що дуже схуд — з 90 на 67 кілограмів. І сказав, що у нозі у нього 13 чи 17 уламків, я точно не пам'ятаю", — поділилася мати захисника.
Плани після реабілітації
Попри поранення та лікування, Віталій заявив матері, що хоче продовжити службу. За її словами, чоловік твердо вирішив йти до переможного кінця.
"Мій син сказав мені: "Мамо, ти не ображайся на мене, але я відчуваю, що хочу до кінця допомогти батьківщині". Каже: "Хочу до кінця боротися, бо ти ж розумієш, що мені треба захищати батьківщину". Я йому сказала: "Ти доросла людина, ти вирішуєш. Якщо ти вважаєш, що це правильно, то це правильно. Я тільки підтримаю", — резюмувала Жанна Сидорова.
Що відомо про обмін полоненими 6 березня
6 березня відбувся черговий обмін полоненими, під час якого до України повернули 300 українських військових і двох цивільних.
За даними Одеської обласної військової адміністрації, серед звільнених є 19 захисників з Одещини. Зокрема, це Сергій Катрушенко, Роман Телевко, Валентин Тисячний, Олександр Іванащенко, Іван Цуркан, Олександр Костишин, Олексій Бєлінський, Олексій Романов та Віталій Сидоров.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
